ForesteR писал(а):да,Женя Брага решился на мужественный поступок,я ему не завидую...ведь нету боле произведения,где бы столь пристальное внимание слушателя концентрировалось именно на оркестровке(эх,жаль,что меня не было,не дошел
кстати,если бы я решился на столь мужественный поступок,и занялся бы оркестровкой Картинок,я бы решал все в исключительно радикально-авангардной,эпатажной манере,вот
я так розумію, що Женя цього і хотів - зробити щось незвичне і цікаве, а не просто адаптувати Равеля для невеликого складу. дуже схожа оркестровка була тільки в "Двох євреях". чому експеримент не вдався? в тому числі і з вини оркестру. балансу звуку не було, динаміки теж. саксофонні соло починалися як "здрастє", дзвіночки - просто епідемія (послухайте ще балет "Буратіно").
тут можна порадити тіьки одне - поменше писати пісень на вірші членів кабміна, бо це, видно, погано впливає на композиторське мислення
добавлено спустя 1 час 12 минут: http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3181/a ... 53438.html
Істина в постмодерні
New Era Orchestra трохи не дотягнув до нової ери
Цієї середи в Колонному залі імені Лисенка Національної філармонії дебютував камерний ансамбль New Era Orchestra під керівництвом Тетяни Калініченко. Музиканти по-новому зіграли Модеста Мусоргського, взялися за "Русские сезоны" російського постмодерніста Леоніда Десятникова та відкрили Україні ризького мінімаліста Ґеорґса Пелециса. Щоправда, нову еру своїми інтерпретаціями відкрити оркестру поки не вдалося.
За задумом організаторів, концерт нещодавно створеного New Era Orchestra мав стати своєрідним мистецьким феєрверком. Чого варта сама вже концертна програма. Фортепіанна сюїта “Картинки з виставки” на новий лад — у версії для камерного оркестру київського композитора Євгена Браги. Прем’єрна композиція “Nevertheless...” (“Тим не менше...”) Ґеорґа Пелециса — чи не перше для українців знайомство з сьогоднішньою музичною Латвією (з’ясувати під час цього знайомства вдалося принаймні, що латвійські композитори теж люблять американських мінімалістів). І, нарешті, перше в Україні живе виконання одного з найрейтинговіших творів харківського петербуржця Леоніда Десятникова — циклу п’єс “Русские сезоны” для скрипки, сопрано та камерного оркестру, написаного на замовлення Ґідона Кремера.
На додачу у перервах поміж музичними номерами на сцені з’являлася симпатична ведуча, котрій, очевидно, окрім ролі звичайного конферансьє, доручили ще й створити в залі атмосферу на кшталт інтелектуально-розважальних телевізійних програм. Спочатку дівчина намагалася якось обіграти (щоправда, невдало) слово “істина” в формулі In musica veritas (саме так називався концерт). Час від часу кидала красномовні фрази на зразок “поринемо в чарівний світ музики”. Нарешті, коли дійшло до композиції Десятникова, вона, якби по-телевізійному “імпровізуючи”, припросила до слова піаніста Олексія Горіболя, котрий, мовляв, знається на скандальному композиторові (Горіболь — один з найактивніших в Росії пропагандистів музики Десятникова та перший виконавець багатьох його творів).
Сам Горіболь натомість, вловивши цю “телевізійну” стилістику, спершу вдався до міні-лекції про мінімалістів, прочитаної в класичній інтонації “щоб і дзен не постраждав, і мотоцикл був доглянутим”, тобто так, наче в залі сиділи самі лише інженери із сантехніками. А розповідати про Десятникова почав з його скандально знаменитої опери “Діти Розенталя”, точніше з того, як депутати російської Думи, не бачивши жодної ноти цієї партитури, заборонили її постановку, й закінчив історією створення “Русских сезонов”.
Хотілося, звісно, як краще, а вийшло, як вийшло. З кожною п’єсою з “Картинок” все дивнішим видавався бідолашний Мусоргський. Головна тема “Старого замку” несподівано прозвучала з саксофону — інструмента, що аж ніяк не асоціюється з мурами середньовічного палацу та монологом самотнього трубадура. Ксилофон та дзвіночки в цій же п’єсі нагадували казкові теми Лядова та Римського-Корсакова. З образом Баби-Яги (“Избушка на курьих ножках”) взагалі складно було визначитися — чи насправді то злий персонаж, чи так само казковий, а отже, нестрашний. Замість курчат, що хочуть вилупитися (“Балет невылупившихся птенцов”), танцювали, здавалося, вже дорослі кури — якось важко й грубо як на таких тендітних істот, як курчата, вели музиканти свою тему. Та й через великий барабан, що гупав, де треба й не треба, російський класик під кінець зовсім втратив своє обличчя.
Було б ще нічого, якби після концерту залишився спогад лише про “постмодерного” Мусоргського. Проти цієї стихії вже ніхто з класиків не вбережеться. Але на додачу Остап Шутко взяв та й зіпсував славнозвісні “Русские сезоны” — банально невивченою партією скрипки. Добре хоча б, що цього не чули ані Кремер, ані Десятников.
Олеся НАЙДЮК спеціально для “Хрещатика”