Постановщики:

Дирижер-постановщик - Владимир КОЖУХАРЬ
Режисер-постановщик - Итало НУНЦИАТА
Художник-постановщик - Мария ЛЕВИТСКАЯ
Хормейстер-Постановщик- Лев ВЕНЕДИКТОВ

Исполнители:

Макбет - Геннадий ВАЩЕНКО, Игорь МОКРЕНКО, Владимир ОПЕНЬКО

Банко - Виктор ДУДАР, Сергей МАГЕРА, Валентин ПИВОВАРОВ

Леди Макбет - Татьяна АНИСИМОВА, Жанна ЗАКРАСНЯНАЯ, Виктория ЧЕНСКАЯ

Дама леди Макбет - Светлана ГОДЛЕВСКАЯ, Наталья НИКОЛАИШИН

Макдуф - Дмитрий КУЗЬМИН, Николай ШУЛЯК

Малкольм - Сергей ПАЩУК, Степан ФИЦЫЧ

Врач - Александр БОЙКО, Геннадий ВАЩЕНКО

Слуга Макбета - Василий КОЛЫБАБЬЮК

Наемный убийца - Андрей ГОНЮКОВ

Духи - Елена ГОНЧАРУК, Ольга МАТУШЕНКО, Людмила СЕМЕНЕНКО, Николай ГУБЧУК

[hr]
[hr]

Кого у деталях цікавить ця тема, то можна прийти на прес-конференцію 20 червня о 15.00 в театрі.
вистави будуть 28 і 30 червня, ставить Італо Нунціата, декорації Марія Левитська, диригує, якщо не помиляюсь, Кожухар. Чутки (серед тих, хто знає, що говорить) ходять такі, що на це варто поглянути.

шановні форумчани!
завтра (фактично вже сьогодні) на 11.30 в опері генрепетиція Макбета, куди має бути вільний вхід. тому, як маєте час, то приходьте. мабуть, це буде все ж таки найкраща прем'єра цього сезону... так говорять

Весела музичка така собі, чудові співаки і Кожухар, все ж таки для опери кращий, аніж всі інші, хто диригував й цьому сезоні. Звичайно, окрім Баклана, він поза конкуренцією. Лаконічні, майже "лондонські" декорації. Якщо, звичайно, до 28-го чогось ще не домалюють...

http://www.day.kiev.ua/182703/

«Триллер» в Опері

28 червня вперше на київській сцені буде показаний музичний шедевр Джузеппе Верді «Макбет»

Василь ТУРКЕВИЧ, спеціально для «Дня»

Свій 139-й сезон Національна опера України завершує у напруженому ритмі та динаміці. Зовсім недавно відбулася прем’єра балету «Майстер і Маргарита», який викликав величезний інтерес киян та гостей нашої столиці новизною своєї лексичної мови, яскравістю й неординарною інтерпретацією видатного твору нашого земляка Михайла Булгакова. А під завісу сезону на любителів опери чекає справжня мистецька сенсація — прем’єра опери «Макбет» Дж. Верді. Сенсація вже в тому, що цей, один із найкращих творів геніального італійського композитора, ще не бачив світла київської рампи. Та й взагалі ця опера, попри її безперечну мистецьку вартість, не часто пробивається на сцену, лякаючи режисерів, диригентів і виконавців, насамперед, багатоплановістю і складністю шекспірівського сюжету, взятого за основу лібрето. Якщо застосувати сучасну лексику, то це не що інше як такий нехарактерний для музично-сценічного жанру триллер, із повним набором усіх його складових: чаклуванням, пророкуванням, зрадами, таємними убивствами і смертями, потойбічними силами, привидами, відьмами, несподіваністю й неочікуваністю подій. Дивна річ, але Дж. Верді, який наполегливо вимагав від усіх своїх лібретистів чіткості й зрозумілості сюжету, визначеності психологічної поведінки героїв, а відтак створював опери зрозумілі й близькі глядачам, «Макбетом» немов відступив від усталених тогочасних оперних традицій і навіть власного творчого почерку. Тут уперше була повністю відсутня любовна лінія, розкриття якої принесло композитору в попередніх його десяти творах, славу та визнання.

Натомість домінантою опери стає зовсім інша психологічна іпостась людини — руйнівна, всепоглинаюча, всеспопеляюча жага влади! Із неймовірною захопленістю і натхненням Джузеппе Верді творив адекватне музичне втілення одного із найскладніших, можна сказати, найзаплутаніших із усіх середньовічних шекспірівських сюжетів. Це немов був його екзамен у розумінні і знанні творчості англійського драматурга, якого він дуже любив і творчість якого знайшла особливо глибоке розкриття в його пізніших операх — «Отелло», «Фальстаф» та насамперед у «Макбеті», яка стала десятою оперою 34 річного композитора.

Джузеппе Верді, котрий на той час мав хоч ще й незагальноіталійську, та все ж широку популярність, владно входив у тогочасний музичний простір. Деякі з попередніх його творів здобули прихильність глядачів, деякі провалилися, навіть зі скандалами, однак дирекція Флорентійського театру, який вважався на той час одним з найкращих в країні, зробила ставку на талант Верді і замовила йому ключову оперу для свого сезону 1847 року. Із кількох запропонованих сюжетів Верді звернувся до середньовічної трагедії «Макбет», яку, за свідченням композитора, знав мало не напам’ять.

Створивши сюжетний сценарій майбутньої опери, розділивши її на дії, Верді запрошує лібретиста Франческо П’яве, з яким уже працював над низкою попередніх творів, утілити сюжет у віршовану форму. Окремі фрагменти лібрето написав видатний італійський поет Андреа Маффеї. Написання «Макбету» випало на досить трагічну сторінку біографії композитора (за кілька років до того майже одночасно померли його дружина та двоє маленьких дітей). Композитор шукає порятунку від смутку в праці над новою оперою. Пише гарячково, швидко, виплескуючи на нотні сторінки ще й власний біль... У опері збережена основна лінія твору Шекспіра, основні характеристики головних героїв. Як і в трагедії, Макбет не головна особа утаємниченого, напруженого і багатопланового сюжету. Через злочин і вбивство він приходить до влади, але є швидше знаряддям у боротьбі до безмежності влади. Знаряддям у руках жорстокої жінки, у якої Господь, здається, відібрав серце.

Для неї не існує жодного принципу моралі в боротьбі за владу і трон, дорогу до якого розчищає підступом, вбивствами, безжальним знищенням дітей, які з часом мали б право на корону, жінок, які могли народити таких дітей, вбиваючи руками свого чоловіка, який за її страшною порадою вбиває свого дядька і благодійника короля Дункана! Це вона, леді Макбет, охоплена жагою влади, запускає молох злочину, який зупинять тільки її власна смерть і смерть Макбета.

Зазирнувши за межу дозволеного, гріховно довідавшись за допомогою потойбічних сил про свою долю, Макбет, як і його дружина, зрозуміли ті віщування по-своєму. Їм здалося, що саме провидіння кидає владу до їхніх ніг. Тільки от віщування були зовсім про інше... Шекспір дуже глибоко трактує одну з найважливіших євангельських притч «Хто меч підніме, той від меча і загине». Божеволіє і вмирає, так і не змивши крові безвинних, леді Макбет, гине узурпатор трону Макбет від ненародженого від жінки Макдуфа, який був вирізаний з лона мертвої матері...

У листі Сальваторе Каммарано композитор написав щодо трактування сцени леді Макбет і Макбета перед убивством короля Дункана і сцени сомнамбулізму леді Макбет: «Ці моменти за жодної обставини не мають бути розспівані. Необхідно втілити їх грою і декламуванням, голосом досить похмурим і приглушеним; без цього неможливий вплив. Оркестр із сурдинами. На сцені винятково темно...» А в іншому місці цього листа: «Я бажав би бачити леді Макбет потворною і злою... я хотів би, щоб леді зовсім не співала, ... щоб голос леді був різкий, приглушений, похмурий, ... було щось диявольське»... Цей заповіт Верді почав ігноруватися ще за життя автора. Партію леді Макбет виконують найвидатніші співачки і є щось особливо демонічне між їхньою красою, красою їхніх голосів і страшним єством спотвореної жагою влади душею їхньої героїні.

Прем’єра опери (14 березня 1847 р.), над постановкою якого працював композитор, попри досить складні стосунки автора із виконавцями головних партій і деяким нерозумінням тогочасної музичної критики новітніх принципів Верді, мала справді непересічний успіх. Поява незвичних і нехарактерних для італійської опери образів, включення титанічних пристрастей, не романтизованих ундід і сильфід, а страшних потойбічних демонічних сил, врешті, звернення до багатопланового історичного сюжету розширило вокальні й оркестрові вокальні засоби. По новому зазвучала темброва драматургія. Вочевидь, опера «Макбет» була не тільки етапною для самого Дж. Верді, але й для європейського оперного мистецтва.

За своєю емоційністю, динамікою і напругою вердіївська музика була винятково адекватною напрузі шекспірівського твору, а емоційно, за враженнями критики, навіть перевершувала її. Це відразу відмітили глядачі, як і те, що Верді, втілюючи шекспірівський сюжет про узурпацію влади, провів очевидні паралелі із своїм часом, із Італією, яка боролася за повернення державності і незалежності. Не випадково італійські глядачі, разом із співаками мало не на кожній виставі в пориві патріотизму підхоплювали фразу: «Край рідний зів’яв у неволі...»

Майже через 20 років Дж. Верді, із вдячності за своє прийняття іноземним членом Французької академії, здійснює другу редакцію опери «Макбет» для паризького театру «Лірик» (прем’єра 21 квітня 1865 р.). Від першої редакції вона різнилася дописаною автором великою балетною сценою, невід’ємним атрибутом будь-якої великої опери, яка йшла на паризьких підмостках, деякими змінами у вокальних партіях, насамперед леді Макбет. У Російській імперії цензура завжди забороняла твори, де був хоча б натяк на царевбивство, бо занадто часто це траплялося в історії Росії. Тому «Макбет» не ставився ні в драматичних, ні в музичних театрах, хоч творчість Джузеппе Верді завжди була в пошані глядачів, дуже шанувалася царською сім’єю. Вперше опера «Макбет» була показана в Петербурзі Італійською трупою в 1855 році, але... під назвою «Сівар-саксонець». І тільки у 80-х роках на московській, петербурзькій, київській, харківській та одеській сценах зрідка (можна сказати, неймовірно рідко) в гастрольних антрепризах італійських труп з’являлася ця назва. Так, у Петербурзі на сцені Маріїнського театру опера була вперше поставлена видатним диригентом Валерієм Гергієвим у 2001 році (режисер Девід Маквикар, сценограф Таня Маккалін, Англія), Московський Великий театр уперше у своїй понад 200- літній біографії показав вердіївський шедевр у 2003 році у режисурі Еймунтаса Някрошюса, яку він здійснив для флорентійського театру «Комунаре» (диригент Марчелло Панні).

Втілення опери «Макбет» (диригент Володимир Кожухар, режисер Італо Нунціата (Італія), художник Марія Левитські, хормейстер Лев Венедиктов) є першою постановкою цього твору на київській сцені. Можливо, це випадковість, можливо, й ні, але ця постановка співпала із ювілейною датою створення опери, роботу над якою композитор завершив 160 років тому.

Джузеппе Верді завжди був улюбленим композитором киян і, мабуть, найбільш репертуарним композитором нашого оперного театру. Адже протягом ХХ століття тут відбулося 42 прем’єри геніального композитора! На жаль, серед них не було прем’єри «Макбета»... Нині у репертуарі Національної опери України п’ять творів видатного італійського композитора різних періодів його життя: «Аїда», «Набукко», «Травіата», «Трубадур», «Ріголетто», Реквієм... І ось до них додається ще й «Макбет»...

Сьогодні на пальцях можна порахувати театри, в репертуарі яких є цей, один із найскладніших і найцікавіших у художньо- ідейному плані, твір Дж. Верді, постановка якого засвідчує не тільки високий творчий потенціал колективу, а й прагнення осмислити творчість композитора в усьому її багатогранні, який підніс європейську оперу до рівня світової культурної домінанти.

№104, середа, 27 червня 2007

http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID ... ueId=41339

Верди и пустота
// "Макбет" закрыл сезон в Национальной опере
премьера

В четверг Национальный театр оперы и балета показал первую удачную постановку уходящего театрального сезона – оперу "Макбет" Джузеппе Верди в версии итальянского режиссера Итало Нунциаты, главного дирижера Национальной оперы Владимира Кожухаря и главного художника Марии Левитской. Самая дорогая премьера в истории этого театра порадовала блестящим исполнительским составом и символической сценографией.

В Национальной опере есть такая традиция: раз в год при помощи Итальянского института культуры звать итальянского режиссера и готовить к концу сезона премьеру, которая уже в следующем театральном году наверняка получит "Киевскую пектораль", а зарубежные антрепренеры непременно пригласят с ней театр на гастроли. Так, зрелищную и безусловно удачную "Турандот" Пуччини в постановке предыдущего итальянского фаворита Национальной оперы Марио Корради театр до сих пор продолжает возить по Западной Европе и Дальнему Востоку. Нынешняя премьера, уже ставшая самой дорогой в истории театра (на постановку было потрачено 650 тыс. грн), без сомнения, пополнит список "экспортных" спектаклей.
Итало Нунциата – режиссер с философским уклоном, а поэтому всегда точно знает, чего он хочет от художника, дирижера, хора и солистов, а также чего от них нельзя добиться ни при каких обстоятельствах (например, заставить хор танцевать). В "Макбете" он четко сформулировал для себя: главное здесь – политика, потом – женская жажда власти в обществе, которое вообще не предполагает для женщины первых ролей, и в завершение – свобода и ее оборотная сторона, средневековый страх пустоты, к которым только один путь – отвержение людей.
Первое браво – Марии Левитской. Преодоление страха сценической пустоты она может записать в число своих побед на главной музыкальной сцене страны. Сцена открыта: нет ни задника (черное полотно, которое только несколько раз за спектакль открывает "потусторонние" виды), ни боковых декораций. Более того, сценическое пространство зеркально: скалы (они же колонны) вырастают навстречу друг другу из земли и с неба, а в кульминационные моменты раздвигаются, впуская пустоту в центр сцены.
Партитура Верди тоже дает все основания для подобных трактовок: она настолько же "пуста" и настолько же символична. Владимир Кожухарь, к счастью, и не пытается внести в нее ничего личного и лишнего – с должным пафосом он дирижирует прямолинейно-вдохновенными повстанческими хорами (хормейстер Лев Венедиктов) и отстраненно отстукивает ритм беззаботного оркестрового аккомпанемента "светских" сцен.
Потрясающий накал на протяжении четырех действий оперы (Итало Нунциата сделал небольшое количество купюр) обеспечивают солисты. Главную ставку театр сделал на Татьяну Анисимову в роли леди Макбет – и не прогадал. Очень удачно провел премьеру Владимир Опенько (Макбет), а Сергей Магера (Банко) идеально справился с ролью второго героя. Второй состав солистов не менее удачен. Для Виктории Ченской, до этого певшей в Муниципальном театре оперы и балета, партия леди Макбет стала безупречным дебютом на большой сцене, в котором молодую солистку поддержали Игорь Мокренко (Макбет) и Виктор Дудар (Банко).
Вокал превыше всего, но отдельное спасибо стоит еще раз сказать Итало Нунциате за несуетливую сценическую поэзию. За то, что Макбета в четвертом действии оперы кладут на то же возвышение, куда в первом положили убитого им короля Шотландии Дункана (Сергей Скузь). За ритуальные поцелуи супругов Макбет перед очередным убийством. В конце концов, за организованное перемещение по сцене хора ведьм, которые заварили всю эту кашу прямо у входа в арку, откуда будущий король Шотландии Малькольм (Степан Фицыч) и его верный помощник Макдуф (Николай Шуляк) принесут в финал циничного кровавого действа хеппи-энд.
ЮЛИЯ Ъ-БЕНТЯ

http://eizvestia.com/cult/full/725

Три ведьмы превратились в хор

В этом сезоне самая мистическая трагедия Уильяма Шекспира — «Макбет» — была поставлена в трех театрах Киева.

К двум драматическим — ДАХ и Театр марионеток — недавно присоединился и Национальный оперный театр имени Тараса Шевченко: в прошлый четверг здесь прошла премьера оперы «Макбет» Джузеппе Верди в постановке итальянского режиссера Итало Нунциата. Господин Нунциата известен киевской публике по прошлогодней постановке «Манон Леско» Пуччини. В этот, как и в прошлый, раз он не пытался быть оригинальным и — по сути — не предложил собственной интересной концепции прочтения вердиевской партитуры. По словам исследователей, Шекспир, увлекшисьидеей создания пьесы «Макбет», серьезно занялся изучением популярных в то время трудов по демонологии. Возрастающий интерес драматурга к теме колдовства наверняка обострился из-за официального королевского указа о преследовании ведьм, вступившего в действие за два года до написания этого произведения, в 1604 г. Результатом поисков Шекспира стали две сцены в трагедии, где заклинания, изреченные тремя ведьмами, героинями пьесы, настолько стилистически естественны, что воспринимаются какмагически действенные формулы. Именно этот стилевой пласт пьесы через двести с лишним лет после ее возникновения привлек внимание мастера уже музыкальной трагедии, большого почитателя и знатока шекспировского творчества — Джузеппе Верди. Это следует хотя бы из того, что композитор значительно увеличил само число ведьм в своей опере — из трех шекспировских вырастает целый хор (к слову, в киевской постановке демоничность удачно подчеркивают кроваво-красные одеяния). Позитивное же впечатление от премьеры во многом — заслуга именно певцов, солистов Национальной оперы. Прекрасный вокал продемонстрировали Татьяна Анисимова в роли леди Макбет и Владимир Опенько, певший Макбета. Неплохо прозвучал и хор, иногда, правда, расходившийся с оркестром,— особенно в те моменты, когда им пришлось водить пританцовываяхороводы. А красивые костюмы артистов не позволяли слушать музыку с закрытыми глазами, что в нашем оперном театре тоже возможно, поскольку нечасто то, что звучит, ито, что происходит на сцене,— равноценно. К сожалению, это подтвердилось и на премьере оперы «Макбет», где не было ни одной удачной режиссерской находки. Так что даже потраченная на зрелищную и пышную постановку оперы сумма — около 0 тыс. — еще не гарантия успешной работы режиссера.

02.07.2007 № 107(640)

У продовження теми

http://www.day.kiev.ua/184342/

Від «Макбета» до «Піноккіо»

У Національній опері України ім. Тараса Шевченка завершився сезон резонансних прем’єр

Лариса ТАРАСЕНКО, спеціально для «Дня»

Наслідуючи традиції кількох останніх років, могутнім фінальним акордом став гала-концерт за участю артистів театру — солістів опери та балету, хору, оркестру та кордебалету. Програма (режисер Анатолій Солов’яненко) була складена таким чином, щоб у повній мірі продемонструвати надзвичайні творчі можливості театру, а також підсумовувати досягнення з новими надбаннями. Поряд із фрагментами вистав, що давно йдуть на сцені, були включені кілька номерів із постановок які поповнили репертуар у сезоні, який минув: балетів «Данієла» та «Майстер і Маргарита», опер «Ярослав Мудрий» і «Макбет».

Остання назва з’явилася у репертуарній афіші під саму завісу сезону. Прем’єрні покази однієї із найпохмуріших за сюжетом, і неймовірно красивої та складної за музичним матеріалом, опер Дж. Верді відбулися 28 і 30 червня. Перша в історії київської сцени самостійна постановка опери на шекспірівський сюжет відбулася у рамках багаторічної співпраці театру з Італійським інститутом культури (їхній «Макбет» — п’ятий спільний творчий проект, а з режисером вистави Італо Нунціатою київські глядачі познайомилися наприкінці минулого сезону, на прем’єрі «Манон Леско»).

ЯКОЮ Є ЦІНА ВЛАДИ?

Режисер І. Нунціата вперше звернувся до «Макбету» і вдячний керівництву театру за можливість поставити складну оперу Джузеппе Верді, що рідко виконується. Постановника привабила позачасова фабула шекспірівського сюжету, яка втілена в музиці й яка надала простору для трактування образів і вистави, загалом, із погляду сучасності.

— Слідуючи за лібрето, ми не стали копіювати атрибутику та жестикуляцію епохи, що давно минула, — зізнався «Дню» Італо Нунціата. — Ми осучаснили сюжет, проблематика якого не втратила актуальності: боротьба за владу — як найжорстокіша гра всіх часів і народів; самотність, на яку приречені ті, хто дістався верхівки; циклічність — ледве досягши влади ціною титанічних кривавих зусиль і зрад, сам стаєш об’єктом посягань на місце, яке посів. Мені хотілося, щоб сценографічно вистава була вирішена лаконічно, на межі символіки — деформовані та гіпердиспропорційні колони, що символізують жалощі зусиль двоногих істот у порівнянні навіть із витворами тих самих рук людських, але розрахованих на віки. Жодного трону. (Перші шотландські, а потім й англійські королі з 843 року взагалі коронувалися на так званому Камені Долі, який і до цих пір спеціально привозиться в Англію на коронацію сучасних монархів і підкладається під трон. — Л. Т. ). Скриня у центрі сцени, що за формою нагадує камінь і гробницю, — це символічне мірило: ось щойно витягнутий із нього кинджал — щоб обагритися кров’ю того, хто стоїть на шляху до жаданої влади, й уже сам герой, якого було усунуто наступним претендентом, наче лялька з ганчір’я, нерухомий, лежить на ньому. Усім слід пам’ятати істину — вважаєш себе центром всесвіту, але насправді ти є лише ланкою у нескінченному ланцюжку боротьби за владу. Вочевидь, приваблива сила такого наркотику, як влада, така, що явна марність надлюдських зусиль ще нікого не зупинила. Наслідки такої боротьби найбільш драматичні, коли людина привласнює собі повноваження Творця й прирівнює себе до Бога. Концентричними колами поширюються вони на долі найближчого оточення, рідні, прихильників і ворогів, зрештою, цілих народів, які задіяні у війнах й що страждають через чиїсь небезпечні ігри у велич. Вади психіки одиниць «обраних» виводять за межі норми існування тисяч і мільйонів.

У шекспірівському сюжеті виведене таке небезпечне двоєдине «божество» в особі Макбета та його злого генія, леді Макбет. Слабкому за своєю сутністю, але з надмірними амбіціями та претензіями Макбету потрібен холодний, вільний від забобонів розум дружини. А вона у свою чергу, можливо, і була б самодостатньою, якби жила в іншу епоху, а не в часи, коли сходження жінки ієрархічними сходами було неможливе без інструментарію у вигляді чоловіка, який здатний втілити в життя її плани. Історія, розказана Шекспіром, крізь сторіччя перекликається із сучасним життям політиків у будь-якій точці земної кулі. Насправді, коли споглядаєш на історію, то розумієш, що географії не існує: Катерина Велика та Петро III, подружжя Клінтонів, Горбачових... Як відомо, ніщо матеріальне не вічне. Вавілонська вежа, чиєюсь шаленою волею покликана сягнути небес, зрештою, звалилася, поховавши під своїми руїнами всіх з їхніми доморослими або грандіозними претензіями».

Художник-постановник вистави Марія Левітська вирішила оздобити виставу цілковито у відповідності до ідей режисера. Її декорації похмурі, лаконічні й аскетичні: могутні символічні різьблені колони, що легко трансформуються у скелі, створюють необхідне відчуття маси каменю, що тисне, над яким, з одного боку, упродовж століть трудилася природа, а з іншої, догоджаючи амбіціям господарів, талановита рука людська, яка кинула виклик неподатливому матеріалу й яка покрила його витіюватим орнаментом (сюжети різьблення та ліплення були почерпнуті з історичних джерел, місць проживання персонажів аж до Кавдорського замку). Химери, плоди хворої уяви та нечистого сумління, тяжіють над персонажами, кожний з яких, мимоволі, більшою або меншою мірою затягнуті у жорстоку гру. Домігшись історичної й емоційної правдоподібності (перш ніж приступити до роботи, Марія Сергіївна мала можливість відвідати місця, які пов’язані з епохою Макбета), художник уникла запиленої архаїки. Цікавою є інтермедійна завіса, що виконана у вигляді трьох горизонтальних полотен, що ілюструють історію Англії. Окремі сюжети й ідея почерпнуті Левітською з ранньороманської реліквії — «Гобелена з Бойьо» (невеликого містечка у Нормандії), створеного вишивальницями майже тисячу років тому, у ХI сторіччі, на якому зображено історію вторгнення до Англії Вільяма Норманського та його перемоги у битві у Хастінгса 1066 року. Гобелен являє собою полотняну смугу заввишки близько 50 см і завдовжки 70 м, вишиту різнокольоровою вовною.

Настрою сюжету відповідають костюми: сіра та безформна маса. Лише головні персонажі наділені характером і символікою, що виділяє їх із натовпу: багата орнаментика, схожа на ту, що була характерна для царського одягу, але доповнена химерними мотивами у вигляді переплетених змій, хижих пташиних голів та іншого чортовиння. Особливо незвичайний вигляд мають костюми рудих відьом (хористок), що вражають несподіваною яскравістю криваво-червоного у поєднанні з тілесним, на якому немов би проступають вени й артерії, подібно мавкам, відомим нам з української міфології. Коли відьми (весь жіночий склад хору), раптом разом постають з-за колон-скель, створюється враження, що це одна істота, що немов кров тече й що метається як вогонь на вітру: колом, колом, як криваве вариво, що розмішується в пекельному казані. Згідно із задумом режисера, хор відьом нарівні з двома головними героями — третій великий персонаж вистави.

Що стосується хору, в опері «Макбет» йому віддано дві третини партитури. Колосальні за складністю й потужністю хорові партії на найвищому рівні зібрав у єдиний стоголосий музичний інструмент головний хормейстер театру Лев Венедіктов, а режисер Італо Нунціата драматургійно делікатно поставив сцени за участю хору так, щоб переміщення артистів по сцені не заважало виконанню найскладніших вокальних партій.

Образи головних героїв на прем’єрі втілювали власниця могутнього драматичного сопрано Тетяна Анісімова (леді Макбет) і баритон Володимир Опенько (Макбет). Обидва виконавці упевнено вели свої найскладніші вокальні партії, а досконале і випробуване на публіці знання музичного матеріалу (вони співали цю оперу закордоном) дозволило співакам поглиблено зосередитися на драматургічному аспекті образів, виконуваних ними. Їхні герої виглядали гармонійно та відповідали в ряді деталей характерам, якими їх наділила фантазія Шекспіра, що була переосмислена Верді й інтерпретована режисером Нунціатою. Голоси виконавців дивно поєднувалися за тембральним забарвленням і силою звучання, що дозволило їм створити справжній дует. Бас Сергій Магера виконав партію Банко на високопрофесійному вокальному і драматичному рівні, запропонувавши публіці все багатство барв свого голосу та стримане акторство.

«Макбет» — із тих опер, в яких тенорам відведена незначна роль. Однією з причин, чому Верді взявся саме за розробку цього сюжету, була вимога замовника, директора Флорентійської опери, обійтися без великої тенорової партії у зв’язку з відсутністю на той момент гідного виконавця. Проте композитор написав невелику, але дуже красиву партію для Макдуфа, яку виконує ліричний тенор. Ця партія у виконанні Миколи Шуляка надала світлих тонів похмурій партитурі кривавої опери. Те ж саме стосується і партії придворної пані леді Макбет: прозоре ліричне сопрано Світлани Годльовської (так само, як сріблясте сопрано Наталії Ніколаїшин у другій виставі) немов би пом’якшувало нестримність і неприборканість монологів її пані, драматизм безумства, яке спостигло її у сцені сомнамбулізму.

У другій прем’єрній виставі партію леді Макбет виконувала Вікторія Ченська, талановита співачка, яка нещодавно прийшла працювати до Національної опери України з Муніципальної опери для дітей і юнацтва. І хоч співачка не має дуже глибокого драматичного забарвлення голосу, але вона є надзвичайно музикальною та гарною драматичною актрисою, яка зуміла створити свій, не монументальний, а радше «змієподібний» образ жінки, яка прагне за будь-яку ціну домогтися влади. Макбет в інтерпретації Ігоря Мокренка також вийшов іншим, ніж у його колеги Володимира Опенька. Володіючи більш ліричним баритоном, Мокренко зробив акцент на слабких якостях свого героя, й передав боягузтво Макбета, що перемагає амбіційність героя, його схильність до істерії й, у прикінцевому результаті, до безумства.

Оркестром твердою рукою керував диригент Володимир Кожухар, завдяки якому вердіївська партитура звучала могутньо і напружено, додаючи за допомогою музики гострого драматизму шекспірівському сюжету.

ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ

Між двома прем’єрними виставами «Макбет» був показаний балет «Майстер і Маргарита», третій за рахунком від дня нещодавньої гучної прем’єри. Відрадно, що інтерес публіки до нової постановки театру не слабшає, і в залі був аншлаг. Маргариту танцювала молода талановита балерина Ольга Кифяк. Можливо, молодість і перешкодила їй створити переконливий трагічний образ булгаківської героїні, але характер, краса форм і висока техніка виконання віртуозних номерів захопили публіку. Хто бачив перший спектакль, запам’ятав Воланда у виконанні Ігоря Буличова. Цього разу він танцював Понтія Пілата і був таким само переконливим у ролі земного вершителя долі, як і потойбічного. Олексій Коваленко (Пілат у перших виставах) спробував себе у ролі Берліоза та холодно і технічно передав схематизм побудованої хореографом партії. Максим Ковтун (Бездомний) підкуповував довірливою романтичною захопленістю та юнацькою відчайдушністю, що жорстоко каралися протягом усіх століть і часів. Воланд же, у виконанні перспективного танцівника Яна Вані, який у двох перших виставах чудово впорався з роллю Берліоза, при всій старанності, на жаль, не завжди переконливо володів силою та привабливістю Князя пітьми. Але чарівність цієї постановки така, що легко пробачаються прикрі прорахунки й неминучі помилки. Овації після фіналу не стихали до тих пір, доки на сцену не вийшов хореограф- постановник Давид Авдиш (із Санкт-Петербургу).

ГАСТРОЛІ ТА ПЛАНИ

Можна з упевненістю констатувати, що сезон, який минув у Національній опері був плідним й удалим. Коли за останнім глядачем закриваються парадні двері, у театрі настає довгождане затишшя, але робота не припиняється. Далеко не всі віддаються жаданому та заслуженому відпочинку. У балета влітку велика гастрольна програма. У липні в Македонії наші артисти покажуть «Спартак». У Греції на Міжнародному симпозіумі «Жінка в античній грецькій міфології» виступлять наші солісти: Наталя Мацак, Сергій Сидорський, Тетяна Льозова, Костянтин Пожарницький, Ольга Кифяк. Програму, що складається з таких шедеврів відповідно до тематики форуму як «Діана й Актеон», «Сон Орфея», «Суд Паріса», підготував репетитор балету Анатолій Козлов, а Варвара Потапова ставить гала-концерт за участю кращих балетних пар для поїздки до Латинської Америки.

Майбутній сезон також обіцяє бути цікавим і насиченим. У планах театру чотири нових постановки. Наприкінці жовтня глядачів запросять на прем’єру балету «Пінокіо». Музику до вистави написав відомий київський композитор Юрій Шевченко. Постановкою балету займається хореограф Віктор Літвінов. Перед Новим роком публіка зможе познайомитися з шедевром італійського бельканто — оперою В. Белліні «Норма». У квітні «Капріси» Н. Паганіні оживить у танку Віктор Яременко (художній керівник балетної трупи Національної опери України). А під завісу сезону колектив театру готує сюрприз — оперу М. Глінки «Руслан і Людмила». І хоч режисера цієї вистави дирекція театру планує запросити з Росії, але ідея постановки пов’язана з масштабним творчим проектом колективу «Історія Києва через оперу та балет» (у цьому списку, крім уже поставленого майбородівського «Ярослава Мудрого», заявлені: «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, «Рогнеда» Олександра Сєрова, «Ольга» Євгена Станковича й «Арсенал» Георгія Майбороди).

Новий сезон Національна опера України відкриє 2 вересня «Ярославом Мудрим», а вже 6-го числа оперна трупа й оркестр розпочнуть двотижневі гастролі Японією, де покажуть «Тоску», «Богему», «Євгена Онєгіна» та «Ріголетто». За відсутності наших артистів сцену нададуть трупі Донецького театру опери та балету ім. А. Солов’яненка, чия гастрольна програма містить резонансну постановку опери «Богдан Хмельницький» і балет «Тисяча й одна ніч». У листопаді з «Раймондою», «Лебединим озером» і «Лускунчиком» до Японії поїде частина балетної трупи, подальший гастрольний графік якої дуже масштабний — США, Італія, Німеччина та Швейцарія.

Програмки (или вернее программища) наконец-то выпустили с фотографиями. Даю сканы

1.
Макдуф - Николай Шуляк. 4 акт, финал.

2.
Макбет - Владимир Опенько, Леди Макбет - Татьяна Анисимова. 2 акт, 1 картина, сцена перед арией Леди Макбет.

3.
Макдуф - Николай Шуляк, Макбет - Владимир Опенько. 4 акт, финал.

4.
Леди Макбет - Виктория Ченская. 1 акт, 2 картина, каватина Леди Макбет.

5.
Леди Макбет - Виктория Ченская. 4 акт, сцена сомнабулизма.

6.
Макдуф - Дмитрий Кузьмин, Малкольм - Степан Фицыч. 3 акт, 2 картина (ориг. - 4 акт, 1 картина).

7.
Макдуф - Дмитрий Кузьмин. 3 акт, 2 картина (ориг. - 4 акт, 1 картина).

8.
Леди Макбет - Татьяна Анисимова. 1 акт, 2 картина.

9.
Макбет - Игорь Мокренко, Банко - Виктор Дудар. 1 акт, 1 картина.

10.
Макбет - Игорь Мокренко. 3 акт, 1 картина, сцена видений.

11.
Леди Макбет - Виктория Ченская. 1 акт, 2 картина.

12.
3-й акт, 1 картина, Хор ведьм.

Замечательные фото!!! Большое спасибо!! И душевная просьба. Дорогой Троваторе, прокомментируйте, пожалуйста, их, подпишите, если не трудно. Не все на форуме могут узнать каждого солиста , а знать их хочется (надеюсь ) всем.

поддерживаю просьбу

Если нажать на фотографию, то она откроется в Пикасе, и там есть указание солистов. Но я и тут подписал, а так же добавил из какой части оперы фото.

Огромное спасибо, Вы очень любезны.

Пожалуйста, держите еще видео.

Каватина Леди Макбет -


Застольная (тому, кто найдет настолько же быстрый темп - приз ) -


Еще вариант -


Глюки Макбета на пиру -


Сцена сомнабулизма -


Ария Макбета -


Позже еще выложу хоры ведьм, до обеда просто сижу только на Утеле.

Добавлено спустя 5 минут 20 секунд:

Вот еще нашел на ютубе арию Макдуфа в исполнении Кизьмина -
http://www.youtube.com/watch?v=rBxvIsmZZTA

Эх, какой сегдня был спектатакль... Алла Викторовна за пультом - это чо-то!

А кто это, Алла Викторовна?