Відкриваю тему про одного з кращих,а також одного з найзагадковіших українських поетів.Пантеїзм деяких поетичних збірок Антонича вражає мене своєю особливою красою і універсальністю в передачі картини світу.

добавлено спустя:

привожу поезію,з якою зараз працюю(камерна кантата...)
Октостих
День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око
Руки кладемо на вітер запашний і віддихаємо глибоко.
Наші поринуть долоні в зимну,чисту,кришталеву воду
Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з- понад броду
Мов пташня,розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом
Прядемо серцями просту,тиху радість з сонячних повісом
Віддамо без болю давню тугу й сум воді,лісам і полю
І понесемо в роздалля над собою неба парасолю

добавлено спустя 6 минут:

а ось ще,рядок із незакінченої поезії...

Звірята й зорі,люди і рослини...
у всіх одна праматір-
Природа вічна,невичерпна і невтомна...
Хоч час крилатий з вітром лине