Маю до Козаренка якусь особливу симпатію. ому розміщую це інтервю. Добре, якщо воно стане початком розмови.

http://www.wz.lviv.ua/print.php?atid=37868

Олександр Козаренко: «На жаль, Львів мене не сприйняв. Можливо, я сам у цьому винен...»
Олена ЛАНЬ
Колаж Ігоря НЕСТЮКА

--------------------------------------------------------------------------------
Професор кафедри музичної україністики Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, композитор Олександр Козаренко проходить двомісячне стажування у Міністерстві культури і мистецтв України на посаду “начальник відділу міжнародного співробітництва”.
“Мистецька еліта України очікує від нової влади моментального і адекватного відгуку на ті вкрай загострені проблеми, які дісталися їй у спадок, - каже Олександр Козаренко кореспонденту “ВЗ”. - Щоб зорієнтуватися у всьому цьому, я постійно зустрічаюся з видатними діячами культури нашої країни, такими, як Олесь Санін, Лариса Брюховецька, Лариса Кадирова... Вони розповідають мені про свої проблеми, а в мене з журбою радість обнялась. З одного боку, бачу весь трагізм ситуації, з другого – думаю: “Які глибокі люди!”. І сподіваюсь, що в особі нової влади вони знайдуть засіб вирішення своїх проблем”.

- Чи є зараз у нашій культурі ділянка, яку можна вважати не аварійною?

- Таке враження, що кожна перебуває якщо не в аварійному, то у важкому стані. Але є ситуації кричущі. Наприклад, та, що склалася з українським кінематографом. Кінематограф – це насамперед виробництво. І воно має працювати за законами виробництва. Сьогодні ми можемо говорити про окремі яскраві роботи у кінематографі України, але кінопроцесу в нас немає.

- Які напрями українського мистецтва вважаєте найцікавішими сьогодні для Європи? Зараз Україна стала там модною, але чи не стане ця “модність” чимось на кшталт закоханості: нахлинула і відійшла.

- В Україні відбувається перехід до активного просування національного культурного продукту в світ. На мою думку, Європі, знову ж таки, є цікавим наше кіно. Це, по-перше, успіх “Мамая” Олеся Саніна, мультфільму “Трамвай дев’ятий номер” Степана Коваля довів, що наша мультиплікація для Заходу є дуже актуальною. Цікавою є українська класична музика. Такі композитори як Євген Станкович, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Мирослав Скорик стануть для Європи справжнім відкриттям. Цікавими є і їхні менш “розкручені” сучасники. Наприклад, Геннадій Ляшенко, Левко Колодуб. Ви ще побачите, як ефектно зазвучать композитори “другого ешелону” у світовому контексті. Ну, а популярна музика вже і сама голосно заявила про себе. Їй допомагати не треба.

- Поки я чекала на нашу зустріч, почула від відвідувачів міністерства у коридорі побоювання, що культурна політика Оксани Білозір обмежиться саме популяризацією естрадного мистецтва і навіть її власними концертами у національному палаці культури “Україна”...

- Культурна стратегія Оксани Білозір далека від цього. Зараз розробляють п’ять напрямів розвитку культури нашої держави. Йдеться про створення єдиного культурного простору, і в діахронному, і в синхронному вимірах. Від Трипілля - до сучасних днів, від провінцій - до столиці. Нам треба подолати надмірну централізацію культури в Україні. Вона має рівноцінно процвітати і у великих центрах, і у найменших містечках. Нам необхідна довгострокова програма розвитку культури малих міст, і, коли така з’явиться, ми обов’язково побачимо небувалий сплеск творчості на периферії.

- Для людини, яка народилася і закінчила музичну школу у Коломиї, ви зробили карколомну кар’єру. Музичне училище у Львові, Київська консерваторія та аспірантура при ній... Десять дуже плідних років у Львові... В чому секрет такого успіху?

- Знаєте, про що я зараз насправді мрію? Написати хоча б один гарний твір. А ще – знову почати виступати з концертами як піаніст. Поновити концерт Моцарта... Мені пощастило: я знову отримав можливість долучитися до тих благодатних енергій, які еманують з київських горбів. Коли я ходжу по них, відчуваю колосальний приплив енергії.

- А у Львові такого не відчували?

- Відверто кажучи, ні. Це місто мене не сприйняло. Можливо, я сам у цьому винен... Можливо, не зробив тих кроків, які треба було зробити, щоб це місто стало моїм ... Я дуже люблю Львів, але постійно ловлю себе там на думці, що ходжу по сцені оперного театру, навколо декорації, от-от має розпочатися вистава, але вона чомусь не починається. І це попри те, що я мав там розкішне спілкування з дуже справжніми, дуже автентичними людьми.

- Можливо, Львів просто не любить авангардного мислення? А ви заявили про себе як авангардовий композитор із творами “П’єро мертвопетлює”, балетом “Дон Жуан з Коломиї”.

- “П’єро” подарував мені Київ – я писав його там. А “Дон Жуана” – вже Львів, і я впевнений, що в іншому середовищі я б його не написав. В іншому місті я ніколи не довідався б, хто такий Захер Мазох, а якщо б і довідався, то це б не зіграло такої ролі. Останнім відкриттям, яке я зробив для себе у Львові, був Бруно Шульц. З художником Влодком Кауфманом та режисером Романом Вальком ми поставили за його творами виставу “Неназвана весна” на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва. Це також було для мене подарунком галицької ноосфери.

Львів – дуже авангардний, дуже модерний. Просто він є занадто самозакоханий, і для нього це вже певна проблема (хай друзі вибачать мені цей момент). Київ відрізняється більшою динамічністю в моделях сприйняття і розумінням самого себе. І через це він є креативнішим. У ньому значно менше самолюбування та нарцисизму, притаманних Львову.

- Який період життя був для вашої душі найскладнішим? Коли ви відчули, що вона справді трансформується?

- Я переживаю такий момент зараз - момент переосмислення своєї позиції в житті і себе самого, як особистості. Можливо, це мало відбутися років десять тому, коли я мав 30 років... Але є, як є... Я, як той Пітер Пен, довго не хотів ставати дорослою людиною, а тепер бачу, що іншого шляху нема.

Довідка «ВЗ»

О. Козаренко – композитор-авангардист, який заявив про себе твором “П’єро мертвопетлює”, балетом “Дон Жуан з Коломиї” і виставою “Неназвана весна”. Випускник Київської консерваторії. Блискучий піаніст. Працював у Львівській державній музичній академії ім. М. Лисенка проректором з наукової роботи та викладачем кафедри українського музикознавства.

Повністю розділяю з вами симпатію до творчості Козаренка. це дуже світла постать в сучасній українській музиці,і неординарна

Олександр Козаренко - заслужений діяч мистецтв України

Львівський композитор Олександр Козаренко у минулу середу з рук президента України В.А. Ющенка отримав нагороду, звання "Заслужений діяч мистецтв України". З іцєї нагоди вітаємо нашого митця і бажаємо подальших творчих успіхів!

джерело - http://www.akolada.org.ua/index.php

Зі всієї сили приєднуємось!!

дивно, що тільки заслужений. по-моєму, у всій нашій українській музиці разом із музичним процесом це чи не найсвітліша, наймудріша і найталановитіша людина. Яка могла і доктором наук в 40 стати, і в міністерстві попрацювати (тоді всі не розуміли - для чого це Козаренку), і дивовижну музику писати, у стосунках із людьми бути одночасно дипломатом і дуже принциповим там, де це важливо. і просто дивовижною, дуже хорошою людиною із своїми людськими слабкостями. завжди заздрила львів'янам, що у них Козаренко поряд, а у нас - так далеко і рідко.

А музика в нього яка гарна!!!!

отож:)

і зовсім не дивно в нашій країні чим менше титулів тим визначніша людина. у нас найкращі викладачі конси (не рахуючи Козаренка - щасливий виняток) ледве доценти і то не всі . Переважно ж титули дістаються тим хто на них взагалі не заслуговує. От одна відома вокальна формація - шо ні на єсть лауреати Шевченківської премії...

Олександр Козаренко - обновил статью в Базе Знаний, есть очень интересные аудио- и видео-записи.

Прошу помочь найти другие аудио-записи произведений О.Козаренко, в любом формате.