http://gpu.ua/index.php?&id=211274&rid=10

За квитки на піаніста Руденка побилися
26.02.2008 17:49

Перед концертом російського піаніста 40-річного Вадима Руденка ввечері 21 лютого в Національній філармонії України залишилися лише найдорожчі квитки — по 50 грн. Одна жінка продавала біля входу ще два по 10 грн. За них троє фанатів побилися.

У першому відділені концерту звучить Друга симфонія Сергія Рахманінова. Її виконує Національний симфонічний оркестр під керівництвом Володимира Сіренка. Двоє хлопців на балконі тримають у руках партитуру і слідкують за нотами — вчать музику. Студентів зібралося багато.

Після антракту людей побільшало. Руденкові голосно аплодують. Він грає Другий фортепіанний концерт Рахманінова.

Як і Моцарт, Руденко почав грати на роялі в чотири роки. А в сім дав свій перший сольний концерт. Продюсери звернули увагу на 24-річного піаніста, коли він 1991-го переміг у Міжнародному конкурсі королеви Єлизавети, що проходить у Бельгії. Потім були гастролі в Зальцбурзі, Амстердамі, Парижі, Токіо, Мадриді, співпраця з вісьмома найвідомішими диригентами світу. Із 1998-го Руденко соліст Московської державної філармонії.
Олеся НАЙДЮК

Додано через 19 хвилин 13 секунд:

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3251/a ... 70627.html

Шлягер на винос
Вадим Руденко вдарив по Сергію Рахманінову

У київській філармонії відбувся один з найочікуваніших концертів сезону — в супроводі Національного симфонічного оркестру на столичній сцені виступив російський піаніст Вадим Руденко. Другий фортепіанний концерт Рахманінова у виконанні московського гостя переконав, що музичні шлягери — найблагодатніший і найневдячніший матеріал для святкування ювілеїв класиків.

Аксесуарів, характерних для зіркового концерту, на руденківському вечорі не бракувало. Юрмисько людей перед дверима філармонії, чергові спроби безбілетників удосконалитися у мистецтві відвертати увагу бабусь-контролерок, спритні перекупки, котрі того вечора вже точно не залишилися без навару, студенти, що виноградними гронами звисали з балконів філармонійної зали, озброєні нотними партитурами, фотоапаратами, букетами квітів, охоплені радісним передчуттям чогось надзвичайного та втішені власною присутністю саме тут і саме цієї миті. Востаннє щось подібне відбувалося під час київського концерту віолончелістки Наталії Ґутман торік восени. А може, ще раніше.

Щоправда, концерт почався не з Руденка. Очікувати на вихід маестро випало під Другу симфонію Сергія Рахманінова, яка зайняла усе перше відділення. Тож чекання виявилося удвічі приємнішим. Музиканти Національного симфонічного оркестру під керівництвом Володимира Сіренка продемонстрували такого Рахманінова, котрому заздрять мужчини і від якого мліють жінки. Чию душу розтинає якась далека невідома тривога, що сама стає душею, болем і, зрештою, перетворюється на нестерпно гарну й тривалу млість, розслаблення (ІІІ частина симфонії, Adagio), чого певної миті видається забагато, але рівно стільки, скільки потрібно, аби всміхнутися — від утоми. Одразу потому, все це переживши, потребуєш хіба одного — горнятка кави.

Вадим Руденко у виборі репертуару виявися не надто оригінальним, тож запропонував публіці того ж таки Рахманінова. Другий фортепіанний концерт від часу створення у 1901 році пережив чимало рахманіновських дат, утвердився у статусі найпопулярнішого конкурсного та найрейтинговішого фестивального твору і наразі може вважатися справжнім шлягером академічної музики. Його не можна не знати. Ставитися до нього байдуже теж не можна. Саме в цьому, сказати б, привілей твору, його виграшність для репертуару того чи того піаніста. Та є й зворотний бік медалі. Успіх шлягерного концерту, навіть якщо той звучить у хорошій інтерпретації, насамперед пов’язують з іменем композитора, а вже потім — з виконавцем. До того ж піаніст, котрий береться за такий твір, мимоволі вступає в конкуренцію, може, із сотнею інтерпретаторів-попередників. Як мінімум, це означає, що право на власну ноту тут може діставатися тією ж ціною, що й право на помилку.


Руденко ризикнув. Ще у вступних могутніх фортепіанних акордах, цих трансформованих дзвонах (саме такий ефект вони справили у запропонованій інтерпретації), і, може, у ліричній другій частині, яка знову нагадала про ту солодку знемогу, котра недавно прожилась під мелодії Другої симфонії, піаніст видавався незрівнянним титаном, тим, якого публіка собі й вимріяла, іншого не уявляючи. Коли ж з-під пальців музиканта в грайливому Allegro на віртуозних пасажах нерідко висковзали “неозвучені” звуки, не залишалося нічого іншого, як піддаватися власній рефлексії про долю шлягерів та їхніх інтерпретацій.


Але Рахманінов не був би Рахманіновим, якби, знемагаючи від його музики, його не хотілося слухати ще. Вадим Руденко це, мабуть, також відчув. Тож після рахманіновського мі-бемоль мінорного Музичного моменту, зіграного на “біс”, йому знову аплодували — довго та вдячно.
Олеся НАЙДЮК спеціально для “Хрещатика”. Фото Володимира СТРУМКОВСЬКОГО

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3276/a ... 64616.html

“Браво” із залу дочекалися всі
На вшанування 135-річчя від дня народження великого Рахманінова

Нещодавно у Колонній залі імені Лисенка Національної філармонії України із черговим концертом виступив Вадим Руденко. Російському піаністові підіграв симфонічний оркестр "Філармонія" чернігівського обласного центру фестивалів та концертних програм під керівництвом Миколи Сукача.

Не так давно Вадим Руденко при аншлагу виступав у Києві. І в його концертній програмі, до слова, також був той-таки Рахманінов. А втім, якоїсь дивини в тому, що й цього разу піаніст не зрадив російського класика, немає. Концерти та фортепіанні п’єси Рахманінова, як зізнався сам артист, це не так званий його авторський репертуар. Не можна сказати також, що ця музика домінує в його інтерпретаціях. І навіть їхній автор не є для піаніста кимось на зразок улюбленого композитора. Поясненням радше є той факт, що нинішній рік для Рахманінова — ювілейний (у березні виповнилося б 135 років).


Аби разом із Руденком вшанувати у Києві великого композитора, з Чернігова приїхали музиканти симфонічного оркестру “Філармонія”, котрим керує Микола Сукач. Із цим колективом російський піаніст виступав не раз. Як у Чернігові, зокрема в рамках Міжнародного фестивалю класичної музики “Сіверські музичні вечори”, так і в українській столиці. Між іншим, цей оркестр — один із тих провінційних музичних колективів, котрі не потребують додаткової реклами, зокрема, за рахунок популярності та іміджу зірок. Останні, до слова, нерідко співпрацюють з цим оркестром, бо за дев’ять років існування здобув високу оцінку як професіоналів, так і меломанів.


Програму концерту вирішили розпочати Третім фортепіанним концертом Рахманінова, де в центрі уваги, звісно, соліст Вадим Руденко. Руденко ж, як він те уміє, приголомшував м’яким та плавним звуком, віртуозно пускав бісики гострими стакато, наголошуючи на інфернальних рахманіновських музичних образах, на повну силу розвертався міццю у акордових кульмінаціях, чим досягав такого звучання на фортепіано, що воно здавалося гучнішим за цілий симфонічний оркестр. Треба сказати, що не диригент Микола Сукач, а саме соліст Руденко задавав тон, навіть темп та ритм усьому творові. Проте скидалося на те, що оркестр звик виконувати Третій концерт у стриманішому темпі, ніж задавав Руденко. Принаймні, в епічному дусі прозвучали власне оркестрові унісони. Флейтисти та валторністи, хоч як старалися, не завжди збігалися з фортепіанною партією. Зрештою “браво” із залу дочекалися всі.


Друге відділення концерту відкрилося Етюдами-картинами ля мінор та ре мажор (ор.39) в перекладі для симфонічного оркестру Отторіно Респіґі. Проте ця музика, імпресіоністична-експресивна (таке враження склалося від оркестровки Респіґі) і загалом вдало виконана чернігівськими музикантами, видалася своєрідною прелюдією до Симфонічних танців (ор.45). Композиція з трьох частин, до слова, один із останніх творів Рахманінова, виявилася смисловим центром концерту. І тонкість-ніжність, а разом із тим зосередження та філософська глибина рахманіновської лірики як втілення ностальгії, і яскраві інфернальні персонажі, й мотиви із середньовічної секвенції “день гніву”, і образи ілюзорного кружляння-вальсування привидів — усе тут зійшлося до купи. І, напевно, саме Симфонічні танці з усіх представлених в цьому концерті творів, виконаних музикантами оркестру “Філармонія”, стали найліпшою їхньою роботою.

Олеся НАЙДЮК “Хрещатик”. Фото Володимира СТРУМКОВСЬКОГО

Додано через 43 хвилини 33 секунди:

http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID ... ueId=46893

Сергей Рахманинов попал в надежные руки
// В Киеве выступили Вадим Руденко и оркестр "Филармония"
фестиваль / классика

Во вторник в Национальной филармонии состоялось закрытие VIII Международного фестиваля классической музыки "Северские музыкальные вечера". Тандем дирижера черниговского оркестра "Филармония" Николая Сукача и российского пианиста Вадима Руденко удивил ЮЛИЮ БЕНТЮ даже в заигранной до дыр музыке Сергея Рахманинова.

Утверждение, что созданный в 1999 году в Чернигове симфонический оркестр "Филармония" – явление на украинских музыкальных просторах уникальное,– уже много лет кочует из отзыва в отзыв о выступлениях этого коллектива. Однако и сейчас, когда оркестр наконец удостоился государственного академического статуса, оно остается чистейшей правдой.
В советское время Чернигову по инструкции не положено было иметь самостоятельный симфонический оркестр – город недотягивал по количеству жителей, поэтому до 1999-го Николай Сукач возглавлял студенческий коллектив Черниговского музыкального училища. Однако как только были сняты официальные запреты, господин Сукач собрал оркестр "Филармония" и начал активный "поход" на Киев. Так, именно этот ансамбль первым стал аккомпанировать солистам на фестивале "Киевские летние музыкальные вечера" – и уже тогда было очевидно, что подчиняется воле своего руководителя он гораздо тоньше и гибче, нежели все столичные оркестры вместе взятые.
Николай Сукач выделяет в формуле успеха своего детища две главные составляющие. Во-первых, он приглашал в свой оркестр для исполнения отдельных программ лучших оркестрантов из Национального симфонического оркестра и Симфонического оркестра Национальной филармонии – чтобы остальные смотрели и учились. Во-вторых, от самого основания коллектива с ним выступали только первоклассные солисты, которых и киевская филармония не всегда может заполучить.
Среди них и один из самых именитых пианистов мира из поколения сорокалетних москвич Вадим Руденко. Нынешняя программа, приуроченная к 135-летию со дня рождения Сергея Рахманинова,– уже шестнадцатая в их общем багаже. В семи фестивальных концертах "Северских музыкальных вечеров" пианист не принимал участия, зато приехал на его киевский финал.
Господин Руденко как-то признался, что ему комфортно играть только с тремя дирижерами – Владимиром Федосеевым, Владимиром Сиренко и Николаем Сукачем. Действительно, пианист может отказать в сотрудничестве Курту Мазуру, но любимым дирижерам, пусть и не таким именитым,– почти никогда.
После Третьего концерта для фортепиано с оркестром Сергея Рахманинова, прозвучавшего в первом отделении вечера, стало понятно: может в техническом отношении у Вадима Руденко и бывали лучшие выступления, однако в данном случае точное прочтение нотного текста отошло на второй план по сравнению с воссозданием в звуке счастья и страха. Вадим Руденко не писал точный портрет, а двумя-тремя мазками создавал абсолютно правдивый, не поддающийся сомнению образ – а проделывать такое с хрестоматийной классикой может только тот, кто давно отделил в музыке важное от второстепенного.
Во втором отделении был представлен симфонический Рахманинов – два Этюда-картины ор. 39 (ля минор и ре мажор) в оркестровке Отторино Респиги, где блики моря сменяются колокольным перезвоном, и Симфонические танцы – последнее сочинение композитора, ставшее смысловым центром концерта. За внешне легкомысленным названием "танцы" и прозрачной графикой композиции (что называется "мало нот", в отличие от Третьего фортепианного концерта), партитура при всей ее популярности и заигранности скрывает уйму возможностей для альтернативных интерпретаций. Николай Сукач, изначально чуть замедлив темп, сделал из демонической пляски с цитатами из Dies irae философское размышление о страхе и смерти. Танец остался, но не залихватски-притопывающий, а медленный и одинокий, тягучая мелодия которого кочует по всей группе деревянных духовых, но ни у какого инструмента долго не задерживается. В последних тактах дирижер констатировал смерть: несколькими ударами литавр заколотил крышку гроба и, стоя спиной к залу, выслушал минуту молчания.

О Руденко тема на моск. форуме
http://www.forumklassika.ru/showthread.php?t=33192
Мнения разные.

Интервью Вадима Руденко и Николая Луганского международному еженедельнику "Зеркало недели".
№ 17 (797) 30 апреля — 14 мая 2010
http://www.zn.ua/3000/3680/69366/