http://gpu.ua/index.php?&id=200487&rid=10

Роман Кофман підтанцьовував під симфонії Шуберта
03.01.2008 17:41

27 грудня в Національній філармонії дав концерт Київський камерний оркестр, яким керує Роман Кофман. Ним розпочався концертний цикл ”Усі симфонії Франца Шуберта”. Перші три з дев’яти симфоній австрійського класика прозвучали в Україні вперше.

Диригент Роман Кофман, окрім київського камерного, керує симфонічним оркестром у німецькому місті Бонна. Тому в Києві виступає нечасто. Тож передноворічний виступ Кофмана зібрав повну залу. Ніхто не аплодував, як і прийнято, після чергової частини симфонії. І мобільні телефони мовчали, коли лунала музика.

Першу симфонію Шуберт написав у 16 років, а дві наступні — в 17.

— Якщо це справді прем’єра в Україні (перевірити це важко), то цей концерт є культурною сенсацією, — каже в антракті композитор Олександр Щетинський. — Мене дивує: де наші міністри? Чому жодного немає в залі?

Роман Кофман ніби підтанцьовував на своєму диригентському пульті. Адже ранні симфонії Шуберта — легкі, безпосередні та красиві.

На завершення концерту музикантам кричали ”браво”, а диригента викликали оплесками чотири рази на поклін. На п’ятий Кофман став за пульт, і фінал третьої симфонії Шуберта Київський камерний оркестр повторив на біс.
Олеся НАЙДЮК

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3219/a ... 98092.html

Свято, яке завжди Моцарт
Кияни дістали різдвяний подарунок від Романа Кофмана

У середу в Національній філармонії України виступив Роман Кофман. Об'єднавши в одному концерті одразу три музичні колективи — Київський камерний оркестр, чоловічу групу хору "Кредо" та дитячий хор "Щедрик", диригент почастував столичну публіку музикою Вольфганга Амадея Моцарта.

Моцарта, як відомо, ніколи не буває забагато. Ані на концертних сценах, ані в динаміках власних навушників, навіть у чиємусь настирливому мобільному телефоні — не набридає. Пояснювати цей феномен вчені бралися неодноразово. Музикознавці тут наголошували на досконалій класичній гармонії; біологи виявили, що від моцартівської музики навіть водні кристали змінюють структуру, а філософи наполягають, мовляв, таки було закладено в цього композитора певну програму, котру той протягом свого короткого життя сповна виконав.


Роман Кофман добре розуміється на таких тонких речах. Зазвичай, коли слухаєш Симфонію № 41 Моцарта, відому під назвою “Юпітер”,— цей твір прозвучав у першому відділенні концерту — перед очима мимоволі постає великий симфонічний оркестр, котрим керує, може, сам Джеймс Левін. На подібні асоціації налаштовує власне ця музика: грандіозна, велична, монументальна, урочисто-піднесена. Одне слово, “наймасштабніший симфонічний твір ХVІІІ століття”, як завчено пишуть у енциклопедіях та програмках. Натомість (не обманювати ж себе) на сцені не Віденський симфонічний, а Київський камерний оркестр, хоча ефект від музики — той самий. Скажімо, потужний “доленосний” мотив вольового характеру в першій частині симфонії (чимось схожий до теми Командора з “Дон Жуана”) звучав, зрозуміло, трішки прозоріше через меншу кількість оркестрантів, проте так само рішуче і, здавалося, ще з більшими, аніж у традиційному симфонічному оркестрі, внутрішнім імпульсом та силою. Або згадати ніжну мелодію ліричної другої частини, що в інтерпретації маестро Кофмана прозвучала якось особливо витончено і водночас строго й стримано, сказати б, мужньо-сентиментально.


Утім, головного музичного подарунка публіка чекала від другого відділення. Коронаційна меса (КV 317) Моцарта в шести частинах у виконанні Київського камерного оркестру, чоловічої групи камерного хору “Кредо”, котрим керує Богдан Пліш, дитячого хору “Щедрик” (диригент — Маріанна Сабліна), чотирьох солістів ще й на додачу з органістом на балконі Колонного залу — це мало того, що ефектно в суто музичному плані (за однією з легенд, ця меса звучала під час коронації в Празі Франциска І), то ще й видовищно. Нічого дивного, що серед слухачів того вечора було чимало школярів, котрі, затамувавши подих, гордо й урочисто спостерігали за своїми однолітками в концертних червоних сарафанах. До слова, саме завдяки дитячим голосам цей твір у запропонованій інтерпретації виявився позбавленим так званого королівського офіціозу. Музика звучала більш по-земному просто, але водночас якось по-ангельськи легко і одухотворено-піднесено. Те саме стосується й молодих співаків — Ольги Чубарєвої (сопрано), Ольги Табуліної (мецо-сопрано), Сергія Бортника (тенор) та Романа Смоляра (бас). Ефект від такого виконання одного з найпопулярніших творів Моцарта схожий на те, як звичайний будень, буває, перетворюється на найнесподіваніше свято. І саме цим запам’ятовується надовго.
Олеся НАЙДЮК спеціально для “Хрещатика”

http://www.golos.com.ua/rus/article/1208260839.html

6.04.08
Роман Кофман: «Самая важная симфония Шуберта — ненаписанная»

В киевском музыкальном ландшафте фигура Романа Кофмана — явление уникальное. Скрипач, дирижер, композитор, педагог, прозаик, поэт, эссеист, публицист... В свои 70 лет он одновременно возглавляет Боннский симфонический оркестр и оркестр Боннской оперы, Киевский камерный и студенческий оркестр Национальной музыкальной академии Украины. Охватить все это в одной беседе невозможно, поэтому остановимся на главных новостях 2008 года: цикле концертов «Все симфонии Франца Шуберта» в Национальной филармонии Украины и награждении Романа Кофмана премией Echo Klassіk. С нее Роман Исаакович и начал беседу:

— Echo Klassіk — это международная премия, фонд которой находится в Германии. Вручается она ежегодно в 21 номинации за лучшую запись года — за готовый продукт, который есть на рынке. Меня отметили за ораторию Ференца Листа «Христус» — малоизвестную не только у нас, но и в мире. Польский композитор Кшиштоф Пендерецкий, поздравляя меня по телефону, также признался, что впервые слышал об этом сочинении...

За четыре года постоянной работы в Германии наконец-то исполнил «Страсти по Матфею» Баха — с немецкими солистами, оркестром и хором. Также — гениальнейшее произведение Шенберга «Песни Гурре», крупное романтическое полотно, написанное еще до изобретения композитором 12-тоновой системы, известное, помимо всего прочего, тем, что в нем использован самый большой в истории музыки состав оркестра — десять кларнетов, три хора, всего более четырехсот человек. Переиграл почти всего ораториального Берлиоза.

— «Коронационная месса» Моцарта, подготовленная вами в январе с Киевским камерным оркестром, мужской частью камерного хора «Кредо», детским хором «Щедрик» и квартетом солистов, — попытка реализовать немецкий опыт на родине?

— Детский хор «Щедрик», к которому я имею «семейное» отношение (его основатель — моя жена Ирина Саблина, а последние несколько лет руководит хором наша дочь Марианна Саблина), летом был приглашен в Мюнхен для исполнения «Коронационной мессы» Моцарта. Естественно, и в Киеве ее хотелось показать — жалко, когда огромный труд проделывается ради одного исполнения.

— Говорят, что срок вашего контракта с Боннским симфоническим оркестром истек. Как долго вы еще будете жить на две страны?

— Идет пятый год пятилетнего контракта, он истекает в конце июля, а по странному стечению обстоятельств последнее выступление по этому контракту состоится 22 июня. За два года до того я должен был предупредить немецкую сторону, намерен ли продолжать работу. Я объявил, что нет — хочу быть более свободным. Из-за огромной занятости у меня очень сократились гастрольные выступления с другими оркестрами.

Тем не менее, это был замечательный опыт, сделано очень много интересного. Например, из шести премьер, которые ежегодно выпускает Боннская опера, две должен подготовить главный дирижер. В этом году мне достались «Отелло» Верди, которому осталось пройти два раза, и «Пиковая дама» Чайковского.

— Что значит «осталось пройти два раза»? Там спектакль идет заранее известное количество раз — независимо от успеха?

— Это кажется очень жестоким, но только так можно регулярно обновлять репертуар. В первый сезон я поставил «Макбета» Джузеппе Верди и «Лулу» Альбана Берга. Оба спектакля имели большой успех, но и они прошли то количество раз, которое было определено еще до премьеры. Если на второй год я ставил оперу Леоша Яначека «Из мертвого дома» по Достоевскому, не слишком популярную, то запланировали шесть спектаклей. «Евгений Онегин» в том же сезоне был показан шестнадцать раз. Полный зал был всегда, и, тем не менее, спектакли сняли.

С финансовой стороной дела связано это лишь частично, однако эти вопросы меня никогда не касались. Знаю только, что годовой бюджет театра, с оркестром включительно, составляет 11 млн. евро. Если эту сумму разделить на шесть премьер — то с затратами украинских театров это несопоставимо.

— В Киеве до конца сезона вы планируете исполнить цикл «Все симфонии Франца Шуберта». С их нумерацией пока не все ясно...

— Раньше все были уверены: у Шуберта девять симфоний, что «Неоконченная» — это Восьмая, а «Большая» до-мажорная — Девятая. Не так давно выяснилось, что Седьмой симфонии Шуберта не существует. То, что считалось ею, — всего лишь этюды и наброски к будущим симфониям. Я буду первым в Украине, кто назовет «Большую» симфонию Восьмой, а «Неоконченную» — Седьмой. Изюминкой цикла станет исполнение еще одной очень важной симфонии Шуберта — «Ненаписанной».

В прошлом сезоне для гастрольного выступления с оркестром Дармштадта мне заказали «Renderіng» Лучано Берио — сочинение, название которого можно перевести как «Толкование». Оказывается, Шуберт оставил после себя наброски еще одной симфонии, которые так и остались набросками. Что сделал Берио? Ему хватило ума и такта не дописывать за Шуберта. То, что уже было, он инструментовал в шубертовском стиле, а промежутки заполнил своей музыкой, современной, но без претензии на самодостаточность, на привлечение внимания к себе.

— Значит, вы не приветствуете попытки дописать неоконченное?

— Все, что делается профессионально и талантливо, должно приветствоваться. Но «влезть» в Шуберта нельзя. Если ты стал Шубертом, то должен заболеть сифилисом и умереть от него. Вот тогда можно и писать, и дописывать...

— Насколько важна для вас шубертовская лирическая доминанта?

— Шуберт вне лирики не существует. Точка. Четвертая симфония — из нее лирику можно пить без конца. Пятая симфония — это дань моцартианству. Во время ее написания у Шуберта был прекрасный период в жизни, которых на самом деле у него было очень мало: две несчастных любви и поход в публичный дом — и это весь его личный «лирический опыт». Ни одну из своих симфоний он не увидел изданной... Шестая — совершенно гениальная симфония, которая в Киеве не известна. Впервые с большим волнением я ее исполнил в прошлом сезоне — в Зальцбурге, Линце и Граце.

— На что можно надеяться после «Всех симфоний Франца Шуберта»?

— В следующем сезоне хотел бы сыграть все симфонии Иоганнеса Брамса и Роберта Шумана. Потом, надеюсь, будут «Все симфонии Яна Сибелиуса». Циклы дают возможность слушателям за короткий промежуток времени достаточно хорошо узнать композитора.

— Слушателя нужно воспитывать?

— Слушателя всегда и всюду нужно воспитывать, даже в таких странах, где, казалось бы, действительно много знают. Воспитывать нужно, но воспитать нельзя. Точно так же, как нельзя научить — можно только научиться. Что для этого нужно в условиях бывшего Советского Союза? Нужно воспитать тех, кто имеет отношение к руководству, финансированию. Но это безнадежно. Если Бетховен посвящал квартет какому-нибудь эрцгерцогу, который при первом исполнении брал в руки скрипку, садился за второй пульт и играл сочинение «с листа», то можно было о чем-то говорить. У нас тоже Жданов играл «Собачий вальс» на рояле, Молотов играл на альте, но всем им больше подходил автомат Калашникова...

— Однако и сейчас приходится слышать, что у Сталина якобы был идеальный художественный вкус...

— Ложь! У бандитов не бывает художественного вкуса. Разговоры о его «вкусе» — это все остатки нашего лизоблюдства.

— На своем 70-летии вы сказали, что главное качество для вас — терпение, а самые важные жизненные установки — не бояться и не завидовать. Что-то изменилось за четыре года жизни за рубежом?

— Нет. Можете не верить, но у меня нет никаких жизненных правил. Есть то, что я не могу сделать — физически, психологически. Я от рождения вегетарианец, не могу съесть кусок мяса. А то, что могу, — делаю и ни в чем себе не отказываю.

— А мечтаете о чем?

— Мечты есть, но все они неосуществимы. Хотел бы иметь в Украине свой симфонический оркестр, свой оперный театр — хотя бы потому, что в Германии очень многому научился и теперь отлично понимаю, как работает оперный механизм и как он бы мог работать здесь, и при этом не нужны какие-то глобальные реформы или огромные затраты. Хотел бы иметь здесь свой фестиваль, но на фестиваль нужно ходить и просить денег, чему я не научен. Хотел бы иметь в Украине то, что имел в Европе, — это было бы более логично и для меня более приятно. Будучи киевлянином в нескольких поколениях, я все самое важное сделал не здесь.

Беседовала Юлия БЕНТЯ.

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3292/a ... 67799.html

Романа Кофмана нагородили за заслуги перед Німеччиною
Олеся НАЙДЮК “Хрещатик”. Фото Сергія СПАСОКУКОЦЬКОГО


Цього тижня в резиденції посла Німеччини в Києві художньому керівнику Київського камерного та Боннського симфонічного оркестрів Романові Кофману урочисто вручили офіцерський хрест ордену "За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина". Судячи з привітальної промови посла Райнгарда Шеферса, котру він вів без жодних письмових підказок, у Німеччині про маестро Кофмана знають дещо більше, ніж в Україні.


Роман Кофман був під прицілом німецької влади, ЗМІ та суспільства загалом починаючи від 2003 року. Саме тоді він як запрошений диригент уперше став за пульт Боннського симфонічного оркестру. За цей час маестро переграв із німецькими колегами чимало. Зокрема, підготував та виконав два масштабні композиторські цикли — “Усі симфонії Дмитра Шостаковича” та “Усі симфонії Йоганнеса Брамса”. У Боннській опері, диригентом якої, за традицією, автоматично стає керівник головного оркестру міста, Роман Кофман здійснив постановку восьми опер, серед яких “Фіделіо” Бетховена, “Макбет” та “Отелло” Верді, “Євгеній Онєгін” Чайковського, “Лулу” Берга та інші. Дев’ятою оперою, котрою маестро Кофман продиригує в Бонні до закінчення терміну контракту, стане “Пікова дама” Чайковського.


Звістка про спеціальну відзнаку країни, де диригент пропрацював упродовж п’яти років, зрозуміло, не була несподіванкою передусім для німецьких гостей, що зібралися на церемонії. Від першого дня роботи з німецьким оркестром пан Кофман поставив перед собою та колегами максимально високу планку: ще вище підняти професійний рівень оркестру. І цілеспрямовано, впевнено й самовіддано цю мету реалізовував. Здивувало на київській церемонії дещо інше. Майже сорок років тому Роман Кофман отримав одну з небагатьох своїх нагород од країни, в якій народився. Її вручення було приурочене до сторіччя від дня народження Володимира Леніна. День, коли панові Кофману вручали німецький орден — 22 квітня,— змусив мимоволі знову пригадати ім’я радянського вождя. Хоча навряд чи варто в цій іронії долі вбачати особливий символічний сенс.

Додано через 36 хвилин 19 секунд:

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3281/a ... 72368.html

Роман Кофман: “Першим у Німеччині я побачив своє фото із надписом “Кофман прийшов”
Диригент Боннського симфонічного оркестру — про нестандартного Шуберта, масову свідомість та німецький менталітет


Сьогодні у Національній філармонії України відбудеться останній концерт із циклу "Всі симфонії Франца Шуберта". Прозвучать Сьома ("Незакінчена") і Восьма симфонії австрійського романтика. Напередодні концерту на питання "Хрещатика" відповів ініціатор проекту маестро Роман Кофман.


— Цим концертним циклом ви спромоглися докорінно змінити образ Шуберта у масовій свідомості — з композитора-пісенника на композитора-симфоніста. Це враження відповідає тому, що ви хотіли сказати?
— Власне, я нічого не хотів сказати. Я хотів, щоб Шуберт сказав. Адже цей композитор за талантом рівня Бетховенові. У своїх симфоніях Шуберт, хоча написані вони, як відомо, у доволі ранньому віці, сягає надзвичайних вершин драматизму. Тобто традиційне уявлення про Шуберта як про інтимного, салонного композитора — хибне. Щодо його образу в масовій свідомості — тут ви точно перебільшуєте. Було б добре, коли б хоч який-небудь образ цього композитора там існував. Як на мене, не те, що Шуберт — образу академічної музики в сучасній масовій свідомості немає.


— Порівняно із загальноприйнятою в радянському музикознавстві нумерацією Шубертових симфоній запропонована вами — нова. Чи йшлося про певну сенсацію?
— Жодної сенсації. І взагалі я не збирався нічого змінювати. У всьому світі знають, що у Шуберта вісім, а не дев’ять симфоній.

— Завершується ваш п’ятирічний контракт із Боннським симфонічним оркестром. Що робитимете далі?
— Насамперед рік маю відпочити. Це була дуже виснажлива, хоча й надзвичайно цікава та плідна робота. Що робитиму? Повернуся до того статусу, в якому був досі,— диригента Київського камерного оркестру.

— Чи плануєте концертні цикли симфоній ще якихось композиторів?
— Хотілося б узятися за симфонії Шумана та Брамса. Але для цього насамперед потрібен симфонічний оркестр.

— Чи є принципова різниця у ставленні до диригента у Бонні та Києві?
— Диригент у Німеччині вельми шанована людина. Коли я отримав запрошення, то перше, що побачив, приїхавши до Бонна,— своє фото із надписом “Кофман прийшов” на магнітних стрічках, біг-бордах, на мостах. Так само, як у нас висять фото політиків. Тобто приїзд диригента у Німеччині — це подія для всього міста. Диригент відповідає за весь оркестр. Єдине, чого він не має права робити,— наймати на роботу музикантів. Їх приймають самі оркестранти шляхом таємного голосування. А от звільнити з посади диригент може. Про дисципліну та пунктуальність годі й казати. Це — менталітет. Був випадок, коли артистка підійшла до мене з проханням дозволити їй через два місяці у робочий час піти на прийом до лікаря.


— Найближчий ваш концерт відбудеться перед Великоднем. Чи має він якусь тематичну прив’язку до свята?
— Ні, просто так збіглося. Але, крім того, що 26 квітня — переддень Великодня, це ще й день чорнобильської трагедії. Програму я спеціально підбирав — з творів Баха, Мессіана, Шостаковича та Губайдуліної.


Розмовляла Олеся НАЙДЮК, “Хрещатик”. Фото Миколи ТИМЧЕНКА

Додано через 11 хвилин 11 секунд:

щоб трохи навести лад з цією Сьомою, ось трохи доволі докладної інформації

http://en.wikipedia.org/wiki/Symphony_No._8_(Schubert)

Sometimes this work is referred to as Symphony No. 7 (for example in the New Schubert Edition), since the other work sometimes referred to as Schubert's 7th was also left incomplete, but in a different way.

http://en.wikipedia.org/wiki/Symphony_No._7_(Schubert)

Symphony No. 7 (Schubert)
From Wikipedia, the free encyclopedia

Franz Schubert drafted a four-movement symphony in E major (D 729) in August 1821 but, though the work (which comprises 1340 bars) is structurally complete, he only orchestrated the slow introduction and the first 110 bars of the first movement. The rest of the work is however continued on 14-stave score pages as a melodic line with occasional basses or counterpoints, giving clues as to changes in orchestral texture. The movements are:
Adagio - Allegro
Andante
Scherzo and Trio
Allegro giusto

Schubert seems to have laid the symphony aside in order to work on his opera Alfonso und Estrella, and never returned to it. The manuscript was given by Schubert's brother Ferdinand to Felix Mendelssohn and was subsequently acquired by Sir George Grove, who bequeathed it to the Royal College of Music in London. There are at least three completions - by John Francis Barnett (1881), Felix Weingartner (1934) and Brian Newbould (1981). The work is now generally accepted to be Schubert's Seventh Symphony, an appellation which some scholars had preferred to leave for the chimerical 'Gastein Symphony' that was long believed to have been written and lost in 1824.

Додано через 1 хвилину 33 секунди:

посилання на запис Сьомої

http://www.amazon.com/Franz-Schubert-Sy ... B000001SPY

Додано через 1 хвилину 8 секунд:

Елка, що ти про це думаєш як композитор?

http://gpu.ua/index.php?&id=224299

Роман Кофман отримав орден за заслуги перед Німеччиною
25.04.2008 16:01

Диригента Київського камерного оркестру Романа Кофмана, 71 рік, німецький посол, Райнгард Шеферс та його дружина Мехтільд Шеферс нагородили Офіцерським хрестом ордена ”За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина”. Цього року закінчується 5-річний контракт маестро із Боннським симфонічним оркестром, де він був диригентом.

— Коли я приїхав до Бонна, сказав, що рівень їхнього симфонічного оркестру прагну зробити ще вищим, ніж він є. Окрім того, додав я, мені хотілося б виконувати тут твори композиторів моєї країни. Багато із задуманого мені вдалося. Ця нагорода, мабуть, і є тому підтвердженням. Отже, німці щось таки побачили у моїй справі, щось їх зачепило.

Церемонія нагородження відбулася в резиденції посла, що в Києві на вул. Горького, 15. Серед запрошених — відомі українські музиканти, зокрема й учні Романа Кофмана з київської консерваторії, де він викладає.

— Перед врученням підійшла до мене одна моя знайома, — розповідає маестро. — Каже: ”Бачиш, Романе, немає пророка у своїй вітчизні”. Ти 50 років пропрацював в Україні і влада не звертала на тебе уваги, а там за п’ять років — помітила”. — ”Чого ж, — кажу їй, — колись мені вручили премію на честь 100-річчя Леніна”. Я був тоді здивований: 100 років Леніну, а вітають мене. Але заспокоївся, коли дізнався, що таку премію отримали багато людей, які над чимось чесно і самовіддано трудилися. Cміятиметеся, але сьогодні, 22 квітня, в день вручення мені німецької нагороди, — радянський вождь також святкував би свій день народження. Такий-от збіг дат. А може, іронія долі: Ленін навіть не мав музичного слуху.

На вечорі грав струнний квартет ”Розумовський”. В одному із творів Моцарта партію скрипки виконав нагороджений. Потім каже, що на скрипці не грав уже літ зо 30. Але виконував так, ніби добре репетирував напередодні.
Олеся НАЙДЮК

Вчера был день траура по погибшим в Евпатории. По телику отменили много развлекательных программ, пришло время классики (очень, кстати жаль, что именно в такие дни по обычным каналам можно узреть немного акад. музыки, то есть для радости, соответственно, классика не подходит - так нас убеждают). И вот где-то около 23 часов по каналу ТЕТ (попсово-желто-развлекательный) нахожу передачу о Романе Кофмане, беседа с дирижером и солидные отрывки из концертов в филармонии, а еще даже списки участников оркестра. Я приятно удивилась, как бодренько выглядит Кофман, как это канал умудрился наснимать такого благородного материала. И Моцарта перед сном было приятно слушать. Но что-то все равно не верилось. Все стало на места в конце. 1998 год. (Достали из закрома. И то хорошо, что не выбрасывают.)

Они и раньше эти программы в дни траура показывали. Там Кофман еще заслуженный деятель исскуств.

http://profil-ua.com/index.phtml?action ... rt_id=1019

№50 (69),27.12.2008
Роман Кофман: "Я вернулся, чтобы неудачное время для Украины закончилось"

Светлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА, специально для «Профиля»


В 2007 году дирижер Роман Кофман получил одну из самых престижных мировых музыкальных премий – «Эхо-классик» – за лучшую запись года, которая присуждается в разных музыкальных жанрах по 20 номинациям. Вместе с ним эту премию получили такие гении мировой музыки, как Даниель Баренбойм, Саймон Реттл, Марис Янсонс, Эса-Пекка Салонен. А английский каталог Penguin Guide, который обозначает через экспертов шесть лучших записей каждого произведения, признал единогласно исполнение Седьмой симфонии Д.Шостаковича в исполнении Романа Кофмана и Боннского симфонического лучшим в мире. И лишь вслед за его именем стоят Рудольф Баршай с оркестром Западно-немецкого радио, Валерий Гергиев со своим оркестром Мариинского театра и Леонард Бернстайн с оркестром Нью-Йоркской филармонии. Но маэстро считает эти результаты итогом многолетней работы в Украине.

Роман Исаакович, вы довольно долго работали в Германии и сейчас, в достаточно сложное для страны время, вернулись. Что позвало?

Вернулся, чтобы неудачное время для Украины закончилось. А если серьезно, начнем с того, что я практически не уезжал – просто работал по пятилетнему контракту в Бонне, руководил одновременно Боннским симфоническим и там же оркестром оперного театра. Не порывал связи ни со своим Киевским камерным оркестром, ни с Музыкальной академией, где много лет преподаю. Контракт требовал от меня львиную долю времени, которое проходило в работе в Германии. Теперь больше времени буду проводить в Украине. Что позвало? Можно сказать, что никто меня сюда не звал. Сам так решил. Думаю, никто и не заметил моего отсутствия…

Ну, это вы кокетничаете!

Чистая правда. Это я хотел вернуться. Закончился контакт. Продлевать его не хотел, о чем предупредил за два года. За время пребывания там сделал достаточно много. У меня здесь, в артистической, немецкий журнал, посвященный классической музыке.

А вот в Украине нет ни одного подобного издания…

Там их много. На прошлой неделе дирижировал в Саарбрюккене, этот журнал лежал в моем гостиничном номере, открытый на развороте. Этим разворотом издание посчитало себя обязанным очень подробно сообщить Германии, что Роман Кофман закончил записывать все 15 симфоний Шостаковича.

А вот интересно, вы много сделали здесь, в Украине, но когда-нибудь были удостоены столь подробного или небольшого сообщения?

Так как здесь не было сообщения о том, что я начал, то нелогично сообщать о финале неизвестного действа. Кстати, на моем прощальном концерте в Бонне, а был он, по странному совпадению, 22 июня, а до этого – 9 мая (когда увидел эти даты в первоначальном плане, попросил их не менять), были всяческие подарки, речи, слезы и лобзанья – от города, от дома-музея Бетховена, от Общества друзей оркестра и т.д. От комитета оркестра вынесли на сцену большой красиво завернутый пакет, похожий по форме на набор коньяков. Как выяснилось, я обрадовался преждевременно. Развернув его дома, увидел увесистый, в хорошем переплете пятитомник рецензий на мои концерты. Каждый том – сезон, начиная с 2003 года. Рецензии не на все концерты Боннского оркестра – только на наши совместные и спектакли, которые я вел. В Украине такой жанр, как музыкально-исполнительская критика, не существует вообще.