http://gpu.ua/index.php?&id=202957&rid=10

”За тиждень маю відбути гастролі в кількох різних країнах”
Скрипаль Олег Криса майже 20 років тому виїхав до США
18.01.2008 14:51

Олег Криса: ”Сподіваюся, скоро в моєму класі заговорять українською”

Скрипаль Олег Криса, 65 років, народився в Польщі, 43 роки прожив в Україні, вчився в Москві. А за часів Горбачова виїхав до Америки, де й живе нині.

— Я завжди був українцем і ним залишуся, —розповідає Олег Криса. —У Польщі я прожив три роки. То ж практично нічого не пам’ятаю. Після війни родина відразу перебралася до Львова. У Росії багато для мене як музиканта дало спілкування з маестро Давидом Ойстрахом, в якого я вчився. Також щасливий, що знав та навіть був у дружніх стосунках з Альфредом Шнітке. Ну, а в Америці я живу. Там моя сім’я, робота.

У Національній філармонії в Києві Олег Криса виконував скрипковий концерт молодої київської композиторки Наталії Рожко. Вона присвятила твір йому.

Успіх твору молодого композитора залежить від іміджу виконавця?

— І так, і ні. Безперечно, імідж виконавця допомагає. Але це — не гарантія того, що завдяки виконавцю музика стане відомою. Переважно твори з’являються унаслідок співпраці композитора й музиканта. Останній фактично дає творові шлях у життя. Але після того, як він прозвучав, — твір уже не належить ані композиторові, ані виконавцеві. Лише світові.

Часто граєте твори молодих композиторів?

— Нині нечасто. Але в 1960-х, коли я переїхав зі Львова до Києва, тісно співпрацював з молодими композиторами — грав музику Скорика, Станковича, Карабиця. Потім, як навчався в Москві, був першим виконавцем творів молодих авторів: Шнітке, Денісова, Губайдуліної. Вважаю, це обов’язок кожного музиканта: знаходити і виконувати цікаві твори своїх сучасників.

Як познайомилися з Альфредом Шнітке?

— То було досить смішно — біля афіші Московської консерваторії. Я підійшов до нього зі словами: ”Альфреде, я гратиму вашу ”Сюїту в старовинному стилі”. А він відповідає: ”Це не моя музика, а мелодія з кіно”. Посміялися, розкланялися. Потім стали друзями.

Він щось написав спеціально для вас?

— Кілька творів. 1982-го світ святкував 200-річчя з дня народження Паганіні. Оскільки я був лауреатом конкурсу імені Паганіні, мене запросили взяти участь у фестивалі, присвяченому ювілеєві. Але треба було виконати щось, спеціально написане до цієї події. І я звернувся до Альфреда. Він нічого не пообіцяв. Сказав лише: ”Треба зачекати”. І буквально через пару тижнів приніс твір. Я його виконав з колосальним успіхом.

У яких країнах гастролювали?

— Америка, Південна Америка, Канада, Китай, Тайвань, Корея, Австралія, Японія. Навіть в Африці був — грав там концерт Моцарта.

Олег Криса також викладає в Школі Музики в місті Рочестер штату Нью-Йорк. Там працює і його дружина, Тетяна Чекіна, піаністка. Вони часто дають концерти разом.

Серед ваших студентів є українці?

— Досі не було. Лише росіянин і одна казашка. Але, сподіваюся, скоро в моєму класі заговорять українською. Нещодавно зустрівся в Києві з львів’янином Маркіяном Мельниченком. Він хоче в мене вчитися, от тільки повернеться з гастролей в Австралії.

Де виступатимете найближчим часом?

— Корея, Японія, Болгарія, Франція, можливо, Австралія… Намагаюся спланувати графік так, щоб не їхати з одного кінця світу в інший — наприклад, з Кореї до Болгарії. Бо буває й так, що за тиждень маю відбути гастролі в кількох різних країнах.

Україну Олег Криса намагається відвідувати кілька разів на рік. У Львові живе його мати.

1943 — Олег Криса народився в містечку Лютмин у Польщі
1946 — сім’я переїхала до Львова. Тут Олег вступив до музичної школи ім. Соломії Крушельницької, клас педагога Костянтина Михайлова
1962 — вступає до Московської філармонії, клас Давида Ойстраха; під час навчання знайомиться з майбутньою дружиною Тетяною Чекіною
1967 — викладає в Київській консерваторії
1971 — дебют в Америці — у ”Карнеґі-холі”
1974–1988 — викладає в Московській консерваторії
1989 — емігрує із сім’єю з СРСР до США
Має двох синів — Тараса та Петра — обоє музиканти

Олеся НАЙДЮК

На последнем Крайневском фестивале этот скрипач очень меня расстроил своим выступлением. Я пошел на концерт на его имя и был жестоко обманут в своих ожиданиях.

Було таке... Але скрипковий концерт Наталі Рожко після того він грав блискуче. Все частіше думаю про те, що у виступах старших музикантів треба шукати чогось більшого, аніж просто звукового глянцю.

http://www.ut.net.ua/art/169/0/206/

Скрипаль Всесвіту

Організатор фестивалів, професор престижного музичного закладу США. За що б не брався наш земляк, він уміє ідеально поєднати виконавський смак і здоровий глузд.
Іван Лютий

Олег Криса, безумовно, володіє усіма елементами вищої скрипкової майстерності: незмінно м’яким, навіть у найнапруженіших кульмінаціях, звучанням, завидною врівноваженістю емоцій, справжньою віртуозністю, вільним співом інструменту, прекрасним контактом із оркестром. Йому властива певна витончена зовнішня стрункість, гармонійність, навіть елегантність. Здається, артистові б дуже пасували різнокольоровий каптан і парасоля казкового Олє-Лукойє, адже щирими соло метра дива творити і казки на ніч нашіптувати. До речі, про казки. Перед виконанням знаменитого Скрипкового концерту Бетховена він може довго розповідати про використовувані у ньому каденції Шнітке. І спробуй зрозумій, що цікавіше: самі каденції чи те, як він про них розповідає.
Ще у 1980-х критика вбачала у мистецтві Криси властиву культурі кінця ХХ ст. тенденцію до узагальнення попередніх досягнень. Мабуть, правда. У першому своєму університеті – Львівській музичній школі-десятирічці – він учився паралельно зі скрипалем Богодаром Которовичем, піаністами Олександром Слободяником та Віктором Єресько. Московську консерваторію в 1960-х закінчував із Ґідоном Кремером, Віктором Третьяковим, Володимиром Співаковим та Олегом Каганом. У 1970-х саме Криса замінив у Квартеті імені Бетховена його першу скрипку, професора Дмитра Циганова і 10 років очолював цей уславлений колектив. Учень Давида Ойстраха саме від свого наставника згодом отримав пропозицію викладати у Московській консерваторії. Перед останніми у своєму житті гастролями Ойстрах, моргнувши оком, наказав йому: «Царюй спокійно».

Мало хто з однолітків Криси зважувався на проведення таких масштабних циклів, як «Історія скрипкового концерту» (Київ, сезон 1972/73: від Баха і Гайдна до Бартока і Скорика), «Всі скрипкові концерти Моцарта» і «Всі скрипкові сонати Бетховена» (Москва, сезон 1987/88). Також небагато хто його колег міг із ним конкурувати у стійкому інтересі до сучасної академічної музики. Важливою віхою на цьому шляху стало знайомство із композитором Альфредом Шнітке. Приводом було виконання Першого кончерто-гросо, твору майже забороненого після еміграції Ґідона Кремера – першого його виконавця. Знайомство переросло у міцну дружбу. За ініціативи українця Шнітке створює і присвячує скрипалеві Фортепіанний квартет на 25 тактів незакінченого Квартету Малера. Згодом з’являється і Третій кончерто-гросо. Але найбільшого успіху здобув твір A Paganini для скрипки соло, написаний композитором до 200-річчя з дня народження італійського композитора, і виконаний Крисою на ювілейному фестивалі у Генуї.

У цьому місті, правда, двадцятьма роками раніше, коли він переміг на конкурсі Паганіні, йому дали можливість грати на інструменті легендарного виконавця. «Коли я уперше взяв скрипку Паганіні в руки, – згадує музикант, – мої пальці почали кам'яніти. У мене був шок! Будь-який скрипаль мене зрозуміє. У мене захоплювало дух, я задихався, мені було страшно. Ті, хто дозволив мені доторкнутися до цього інструменту, розуміли, що відбувається в душі молодої людини у момент зустрічі зі скрипкою Майстра, і дали мені можливість приходити туди кілька днів поспіль, звикати до неї».

Нашому співвітчизникові також двічі пощастило здійснити записи зі скрипками Страдиварі. Зокрема, на інструменті 1714 року – золотого періоду Страдиварі – він записав твори Моцарта. Нині музикант грає на скрипці 1758 року кремонця Джованні Батісти Гваданіні. Цей інструмент належить Істменській академії музики у Рочестері, професором якої є зараз Криса. За контрактом викладач має право грати на ній стільки, скільки тут працюватиме. Подейкують, що у зв’язку з цим він кожного разу із великим задоволенням свій контракт продовжує. А загалом адаптація до американського життя для Криси пройшла майже безболісно. Хоча йому й довелося прикласти чимало зусиль, щоб призвичаїтися до іншого стилю життя, де багато що залежить від наполегливості, таланту, успішної комунікації та удачі.

Втім, нещодавно в нього з’явилося нове захоплення – гра на альті. А що поробиш, коли часом так складно для своїх концертів знайти надійного партнера? Простіше самому стати альтистом і запросити в дует когось із відомих скрипалів. Втіхою для Криси є згадка про те, що навіть Єфрем Цимбаліст перед сольними концертами завжди вправлявся на альті. Вважав, що після цього на скрипці грається значно легше.

Не секрет ,что великолепные музыканты в большинстве своём не находят там работы ,а значит и достойного заработка.

kotsubinsk писал(а):Очень жаль,что такой великолепный исполнитель растерял своё мастерство в этой грёб....Америке. Не секрет ,что великолепные музыканты в большинстве своём не находят там работы ,а значит и достойного заработка.

Вы о чем? О какой работе и ее отсутствии? Или это написано, чтобы "бросить тень на плетень"? Уточните, плз... Интересно просто.