я предлагаю все таки в прояснить,в первую очередь для себя,в чем же основная задача музыкальной критики...мне почему-то кажется,что тут надо очень быть осторожным,творческие люди ведь очень ранимые! вот пример с истории-Рахманинов!...

В темі "Лігеті" встигла висловитися, а тут відразу маю побажання: завдання і принципи і різні інші ідеї бажано розглядати в контексті життя і реалій, що я вже частково спробувала зробити. Хочеться продовження

Я не знаю, как себе видит этот раздел администрация. В отрыве от конкретного предмета абстрактная критика неинтересна. А критика критики -хммм... тут для этого вопроса, кажется, не хватает Чекана и Зинкевич . Они б могли бы наверное с этим справиться.
А задание критики по-моему ясно: критиковать

Ёлка писал(а):тут для этого вопроса, кажется, не хватает Чекана и Зинкевич

ЗінЬкевич (адмін, я не кричу )
Згодна, краще обговорювати конкретні публікації про конкретні події. Але від себе маю пропозицію. Треба відкрити розділ для обговорення та анонсування нових книг про музику. От, наприклад, Зінькевич і Чекан випускають підручник з критики Ще виходять збірки спогадів, довідники і т. п. Як скажете?

Бука писал(а):ЗінЬкевич

Бука писал(а):Треба відкрити розділ для обговорення та анонсування нових книг про музику. От, наприклад, Зінькевич і Чекан випускають підручник з критики Ще виходять збірки спогадів, довідники і т. п. Як скажете?

Згодна! А може публікації в інтернеті обговорювати? Бо на всіх розділах форуму так чи інакше на них з'їжджають в кінці кінців співрозмовники

Ну, і якщо вже зовсім серйозно, то треба згадати не тільки Зінькевич і Чекана, але і Олену Дьячкову. І на даний час картина така: О.С.Зінькевич - історія критики; Ю.І.Чекан - теорія критики; О.А.Дьячкова - практикуючий критик. Це, як мені здається, їхні сильні сторони, а разом їм чудово вдається консерваторський навчальний курс, один із кращих взагалі на ІТФ. Це правда.

Хороша пропозиція.

Бука, спробую відповісти на Ваш третій пункт http://www.forumclassic.org.ua/viewtopi ... 5&start=45 тут, оскільки воля модератора понад усе.

Критикові не треба вивчати партитури чи біографії, прислухатись до валторн чи доводити якісь концепції, оскільки цього не робить і пересічний слухач, отже чи варто заглиблюватись в тонкощі, які навряд чи хто сприйматиме...

Ну як?


Пост отредактирован согласно п.2.2 Правил форума

Шановний колего а1!
йдеться про інше. Критик не прилітає на концерт з неба. Критик за визначенням є профі у своїй справі, а тому до того, як він починає писати замітки, він вивчав біографії, партитури, грав на валторні, міркував над концепціями і таке інше. На лекціях з критики, з сучасної музики, з історії музики він переслухав сотні партитур, тому навіть якщо чує щось нове, він це співвідносить із своїм досвідом і розуміє на слух, що є що. Він може внутрішнім слухом почути написане в партитурі і уявити, як записане те, що чує.
Але він не має права і потреби демонструвати це все читачеві, якого поважає. Ви колись проводили вечір в компанії аспірантів фізиків, які вивчають напівпровідники? Вони ж можуть розмовляти так, що ви взагалі нічого не зрозумієте, а можуть так, що буде страшенно цікаво, це раз, і що ви їм безперечно будете довіряти, бо вони професіонали, це два. А цікаво буде - про концепцію, правда ж, а не про бемолі в пятому такті?
А щодо дослівної прискіпливості, то не забувайте, що не все треба розуміти буквально, що "всі ноти на своїх місцях" - це така метафора, якими критик, як і кожна людина, що розмовляє на живій мові, повсякчас користується.

І ще ліричний відступ. Негативна рецензія - набагато сильніша реклама, ніж гола реклама, просто ми живемо не при капіталізмі. А якщо пишуть хоч щось - це набагато краще, ніж коли не пишуть зовсім.

Статьи на музыкальную тему традиционно пишут два разных типа специалистов: музыкальные критики и журналисты. Начнем со вторых, так как их больше.
Музыкальной журналистикой может заниматься человек без специального музыкального образования, там задачи другие: подать оперативную информацию, вписать музыкальное явление в круг других общественно важных событий, дать яркий, броский материал. Поскольку эти люди в глаза не видели партитур, мы их (партитуры) и не трогаем. Чем меньше журналисты демонстрируют свои музыкальные познания, тем лучше.
Теперь о критике. Музыкальная критика - это узкая специализация в музыковедении, тем не менее предполагающая широкие познания (и не только как музыкальные). Короче, критик делает то же, что и журналист, но должен писать это лучше и глубже, а потому и времени на подготовку и написание статьи ему нужно больше. Если критик идет на концерт, к примеру, Лигети, он уже имеет свое представление о том, как должна звучать эта музыка, на основании предварительно прослушанных записей. К примеру, вчера на концерте из цикла "Рождественское созвездие звезд" (как вам название, между прочим? ) сидевший рядом театральный (!!!) критик жаловался: "Ну не могу я слушать это исполнение ре-минорного концерта Баха. Я ведь хорошо знаю эту музыку, слушал ее в разных исполнениях, и сейчас у меня в голове параллельно звучит то же самое но совсем в других темпах!" Критик должен постоянно сопоставлять звучание на концерте с другими записями, так как именно на этом основании он может вынести суждение об исполнении.
Нужна ли партитура? С паритурой просто удобнее (и часто перед концертами я, к примеру, просматриваю партитуры). Читатель статьи в популярной газете (такой как, к примеру, Коммерсант) вряд ли оценит юмор критика, если тот будет сообщать, в каком разделе формы в теме побочной партии исказился смысл введения шестнадцатых у тромбонов. Но общее впечатление от исполнения критик должен передать таким языком, читать который будет просто широким кругам читателей и нескчно - музыкантам. Поверьте, это очень непросто.
За содержание статьи официально ответственность несет сам критик. На самом же деле после внимательных рук редактора критик может вообще не узнать свой текст, а это бывает сплошь и рядом. Доказывать тут что-то в большинстве случаев бесполезно. Ты либо соглашаешься на такие условия, либо просто не пишешь этому редактору (и в это издание). Вот так.
И в заключение. Музыкальных критиков у нас очень мало. Их никто не поддерживает и не взращивает (в том смысле, что в Москве, к примеру, есть критики, специализирующиеся в конкретных сферах: старинная музыка, авангард, романтика, опера, хоровая музыка и т.д. Таков общественной заказ, издания "заводят" себе сразу нескольких муз.критиков. У нас - один человек должен делать сразу все). В конце концов большинство критиков становится музыкальными журналистами (практически весь "старший" эшелон пишущих о музыке). Это гораздо хуже, чем обычные музыкальные журналисты. Это критики, которые в трафаретных псевдомузыкальных выражениях воспевают тот или иной фестиваль, то или иное явление и ту или иную персону. Этих статей никто не читает, кроме самих "критикуемых". С ксероксами подобных произведений критической мысли можете ознакомиться на любом стенде любой музыкальной организации. Именно потому и слышны неодинокие голоса, что критики у нас нет.
Критик - связующее звено между музыкантами и остальным миром. Он должен создавать постоянный резонанс: "Смотрите! Здесь тоже есть жизнь! Здесь тоже что-то происходит!". И для этих целей нужны не только положительные рецензии.
Все.

Просьба впредь учитывать п.3.4 Правил форума
Oleg*adm

Бука писал(а):
Хочеться продовження

Прекрасно, що з"явився український форум для професіоналів та любителів. Ця тема цікава. От коротка цитата.

Во всех главных газетах всех больших и маленьких городов Европы и Америки есть критики-профессионалы по каждому разделу культуры, пишущие только на свою тему. Критики «Нью-Йорк таймс» работают там по 30 лет — они просто феноменальные специалисты в своей сфере. Как хотелось бы, чтобы у нас в Украине возник и прижился этот обычай — специалисты-критики в различных СМИ, очень серьезно и ответственно относящиеся к своей работе. Есть кафедра критики в Национальной музыкальной академии в Киеве — но критиков вообще не видно. По пальцам одной руки можно пересчитать критиков в культурной сфере. Это позор, их должно быть хотя бы двадцать-тридцать. Артистическая жизнь на Западе очень широко освещается в Европе, Америке и Азии: все обо всем знают на международном уровне. Сегодня в Интернете можно открыть для себя целый творческий мир.

http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/565/51295/

Автор - Ирэна СТЕЦУРА

Статья в Зеркале недели. Называется

"НА ЗАПАДЕ НАШИ ЗВАНИЯ ВЫЗЫВАЮТ СМЕХ... "

Здесь писали о России. Они, увы, нас опережают и тут. Но по-моему, практика Запада, к сожалению, от нас отстоящая еще дальше, может служить более КАЧЕСТВЕННЫМ примером ОБЪЕКТИВНОСТИ и демократичности музыкальной критики. Естественно, сегодня интернет - не открытие Америки. Но поучиться действительно можно многому. Знаю несколько отличных музыкальных сайтов с божественными фотографиями, не говорю о материалах...

Можете мені повірити на слово: добре там, де нас нема
По-перше, армію критиків вузької спеціалізації не годує жодне видання Росії чи Заходу. Добре, якщо є група спеціалістів, по одному-двоє на концерти, книжки, живопис, архітектуру, театр... Добре, якщо є інститут іменитих і професійних оглядачів, які люблять свою справу, і газета для яких є не стільки роботою, а одним із способів реалізації. Маючи певний досвід так би мовити міжнародного спілкування, хочу всіх переконати: практично ніхто ані в Відні, ані у Нью-Йорку не живе просто з критики, бо платять мало і не скрізь, а найкраще живеться тим, хто працює в державних ЗМІ (для нас це трохи дивно). Люди пишуть багато, ночами, і в дуже багато видань, бо велика конкуренція. Але гроші заробляють суміжною діяльністю - певними художніми проектами.
Ще жаліються на "зарозумілість" західної критики та відносно малу кількість популярних заміток про культуру. ГПЮ для сьогоднішнього Відня ледве не ідеал, бо люди просто втомлені.
А вже зовсім від себе додам, що західні інформаційні замітки про культуру зовсім не кращі за наші - там так само у тридцяти газетах переказують зміст опери, додаючи пару загальних речень - і це не в анонсах, а в рецензіях.
Щодо публікацій Ірени Стецури в ДТ, то це чистої води агітаційна публіцистика. Я розумію, що вона, мабуть, потрібна людям, але сама таких текстів не люблю, не вмію і ні за які гроші не хочу писати.
Тепер про редакторів. Їх треба любити, бо їм набагато складніше. Просто менше думайте про якісь конфлікти, а більше пишіть .

Бука писал(а):Можете мені повірити на слово: добре там, де нас нема

Тепер про редакторів. Їх треба любити, бо їм набагато складніше.

Згодна з обома посилами. Підписуюсь.

Клео писала:

Статьи на музыкальную тему традиционно пишут два разных типа специалистов: музыкальные критики и журналисты. Начнем со вторых, так как их больше.

Це в теорії. А на практиці останні майже не чіпають філармонічної музики і опери з балетом, хіба що зрідка беруть інтерв'ю чи дають суху інформацію.

Если критик идет на концерт, к примеру, Лигети, он уже имеет свое представление о том, как должна звучать эта музыка, на основании предварительно прослушанных записей.

Трохи занудно і нереально. А що робити з композиторськими дебютами, коли ані нот, ані записів? А що робити, коли ані те, ані інше не можливо отримати, бо автор (приміром, популярний зарубіжний) справедливо боїться піратських видань? Співставлення і жорстка аргументація - це, звичайно, прекрасно. Але я впевнена, що насправді головне - це відчувати, що добре, а що погано. "Подобається" чи "не подобається" - основа критики, хто б там що не казав.

К примеру, вчера на концерте...

і на форумі, і в коментах, і навіть в замітках деяких речей не варто робити. Ви пишете від свого імені. Бо Ви того варті. І всім іншим від того тільки краще

после внимательных рук редактора критик может вообще не узнать свой текст, а это бывает сплошь и рядом. Доказывать тут что-то в большинстве случаев бесполезно. Ты либо соглашаешься на такие условия, либо просто не пишешь этому редактору (и в это издание).

Клео, "просто не писати" - ето пєрєгіб, як і розлучення. Спробуйте спочатку поговорити з редактором і все пояснити, а редактор, можливо, щось пояснить Вам. Якщо ж в принципі не подобається видання - тоді нащо туди писати?

в Москве, к примеру, есть критики, специализирующиеся в конкретных сферах: старинная музыка, авангард, романтика, опера, хоровая музыка и т.д.

Ось тут нічо не розумію. А хто Вам в Києві заважає спеціалізуватись? Пишіть собі тільки про романтику - за гонорари в різні видання. Як, приміром, Марина Романівна Черкашина - про оперу. Чи Ганна Іванівна Веселовська - про балет. А як з'явиться газета "Романтика", Ви там станете головним редактором

большинство критиков становится музыкальными журналистами (практически весь "старший" эшелон пишущих о музыке).

можна подумати, що "молодший ешелон" кращий, не смішіть. Просто в своємо стаді "стадність" усвідомити важче.

Це в теорії. А на практиці останні майже не чіпають філармонічної музики і опери з балетом, хіба що зрідка беруть інтерв'ю чи дають суху інформацію

Не согласна. На большинстве пресс-конференций вы найдете массу журналистов, очень мало понимающих как в музыке, так и в современной музыкальной жизни. Может быть, я не права в том, что эти люди пойдут на концерт. Правда, не отслеживаю. Но когда после очередного концерта начинаешь копаться в груде «информационно-социальных» статей, понимаешь, что музыковедческое образование для этого не нужно.

Трохи занудно і нереально. А що робити з композиторськими дебютами, коли ані нот, ані записів? А що робити, коли ані те, ані інше не можливо отримати, бо автор (приміром, популярний зарубіжний) справедливо боїться піратських видань? Співставлення і жорстка аргументація - це, звичайно, прекрасно. Але я впевнена, що насправді головне - це відчувати, що добре, а що погано. "Подобається" чи "не подобається" - основа критики, хто б там що не казав.

Вы считаете, что занудно слушать музыку перед концертом? Для меня не занудно. Иногда рецензия – это повод для того, чтобы побольше узнать и об авторе, и о произведении.
Что касается «відчуттів» и тому подобных критериев: сами не так давно писали, что критик не с луны свалился, и у него есть определенный слуховой опыт. Поэтому даже композиторские дебюты есть, с чем сравнивать, и дело тут не только в «нравится - не нравится». Мне, например, не очень нравится музыка Шостаковича – так это что, критерий?

і на форумі, і в коментах, і навіть в замітках деяких речей не варто робити. Ви пишете від свого імені. Бо Ви того варті. І всім іншим від того тільки краще

Чего не надо делать, я не поняла? Приводить в пример высказывания других людей? А если для меня это важно? И кому будет лучше – я понять не могу. Извините, если кого-то ненароком задела. Если у вас ко мне личные претензии – пожалуйста, отправьте письмо на мой адрес.

Клео, "просто не писати" - ето пєрєгіб, як і розлучення. Спробуйте спочатку поговорити з редактором і все пояснити, а редактор, можливо, щось пояснить Вам. Якщо ж в принципі не подобається видання - тоді нащо туди писати?

Я и не пишу, если не нравится. А к перегибам никого не призываю. Редактор все равно диктует свои условия, пишущий критик мало чем может на него повлиять, сколько не объясняй. Так что это – тем более романтика.

Ось тут нічо не розумію. А хто Вам в Києві заважає спеціалізуватись? Пишіть собі тільки про романтику - за гонорари в різні видання. Як, приміром, Марина Романівна Черкашина - про оперу. Чи Ганна Іванівна Веселовська - про балет. А як з'явиться газета "Романтика", Ви там станете головним редактором

Поясню. Если критик состоит в штате, он пишет обо всем сразу, на какой бы теме он не специализировался (а у него обязательно будут свои предпочтения). Некоторые (не говорю, что во все) российские издания могут держать нескольких критиков, специалистов в разных областях.

можна подумати, що "молодший ешелон" кращий, не смішіть. Просто в своємо стаді "стадність" усвідомити важче.

По поводу «младшего эшелона» я ничего и не писала. О нем отдельный разговор.

А вообще только рада дискуссиям.

Ёлка писал(а):А задание критики по-моему ясно: критиковать

Задание критики - проанализировать событие. Чтобы ВСЕ его участники - автор, если он жив и здоров, исполнители и слушатели могли сверить свою работу (а слушание музыки тоже вид не столько отдыха, сколько, по мере возможности, приятной или в силу некачественности процесса, неприятной работы) с восприятием других, желательно компетентных, людей, СПЕЦИАЛИСТОВ-анализаторов-описателей. А те, кто не присутствовал в зале, но интересуется музыкой - узнать, что и как происходило. Критик формирует общественное мнение, вкусы, ценности. Ответственность его столь же велика, как и ответственность авторов и исполнителей. И тот, кто подвергся КРИТИКЕ, всегда знает - правду пишет критик, виноват автор-исполнитель или тот льет заказную грязь, незаслуженно льстит или еще какую-ни-на-то чернуху лепит.
Тяжело? А кому ЩЯС легко???