ну не в парламентской же библиотеке отдыхать?)))
я наверное как и большинство хожу чтобы находить изумруды и уносить их с собой.сначала в памяти.потом в цифровом виде.иногда конечно случаются совершенно неурожайные дни.а иногда мне очень везет и тогда - как это называется- я становлюсь богаче.)
+ весьма часто случается так, что если в программе заявлен определенный исполнитель - то велика вероятность.что именно на него я и пойду...вот так вот я особенно доверяю (в выборе музыки) некоторым исполнителям.)

........

Я так полагаю, что тема не слишком обсуждаемая по причине того, что из всех форумчан на концерты современной музыки (и не только) ходят 3 человека
Ну, может кому-то просто не интересно писать здесь, как ему кажется, очевидные вещи.

Мне близка позиция ФорестеРа, там, где про богатую гамму ожиданий. Поплакать не хожу, хотя, кажется, однажды Станкович до этой степени впечатлил. И посмеяться иногда класно, хорошо поднимает настроение. Иногда даже улыбка появляется от одного вида, например, исполнителя.
Иду на концерт, когда хочется позитивно зарядиться, (согласна с Констмузиком) принять участие в неком массовом гипнозе, пережить похожие чувства, которые от общности увеличиваются и острее ощущаются. Все это, конечно, после надежды на приятные моменты от, собственно, музыкальной красоты.
На самом деле, действительно, вещи эти - где-то очевидные.

НІКОЛАУС ХАРНОНКУРТ
"Музика як мова звуків"

дозволю собі в цій темі процитувати фрагмент з першого розділу вищевказаної книги - "Музика в нашому житті"

"Від середньовіччя до Французької революції музика була однією із найважливіших основ нашої культури та нашого життя. Її знання вважалося обов’язковою частиною загальної освіти. Тепер же музика є хіба що прикрасою, яка дозволяє заповнити пусті вечори відвідинами опери чи філармонії, прикрасити офіційні урочистості чи, ввімкнувши радіо, відігнати або оживити тишу домашньої самотності. Звідси той парадокс, що довкола звучить набагато більше музики, ніж будь-коли (оточує нас, далебі, без перерви), але тепер уже не має вона для нас колишнього значення, лишаючись хіба що “милою оздобинкою”.
Зараз переважають абсолютно інші цінності, ніж ті, що визнавалися людьми минулих століть. Скільки сили, терпіння та любові коштувало нашим попередникам будівництво святинь та соборів! – і як небагато уваги вони приділяли речам, що мали б служити зручнішому існуванню. Сучасна ж людина, як правило, з більшою увагою ставиться до авто чи літака, ніж до якихось там скрипок, вона більшого значення надає схемі електронного пристрою, аніж симфонії. Проте ціна, яку ми сплачуємо за теперішні зручності, зависока: нерозважливо позбавляємо життя інтенсивності задля принад комфорту, забуваючи про існування цінностей, втрата яких є незворотною. Докорінна зміна ролі музики тривала з постійно зростаючою швидкістю протягом двох останніх століть. Вона поєднувалася зі зміною ставлення до сучасної музики, та й до мистецтва взагалі: доки музика була істотною складовою життя, доти могла походити тільки з сучасності, ба, власне, була мовою, якою розповідалося те, що не вимовлялося словами, і зрозуміти її могли тільки сучасники. Вона змінювала людей – як слухачів, так і музикантів, створювалася щоразу наново – відповідно до існуючого способу життя і нових духовних потреб. (Чи не з тих же міркувань люди постійно зводять собі нові будинки та шиють новий одяг?). Давня ж музика, тобто попередніх поколінь, потім не могла бути і не була ні зрозумілою, ні вживаною. Лише інколи, за винятком оказій, викликала подив своєю майстерністю.
Коли музика вийшла з центру нашого життя, все змінилося: як прикраса вона має бути насамперед гарною. І в жодному випадку не повинна непокоїти або жахати. Сучасна музика не відповідає цим вимогам, бо – як і всі інші види мистецтва – є відображенням духовного стану, отже – сучасності. Якби ми прагнули чесно і без поблажливості проаналізувати наш духовний стан, то висновки спонукали б змінити наше життя, а відтак – були б невигідними. Доходить вже до парадокса: ми відвернулися від сучасного мистецтва, бо воно нас непокоїть, але ж воно й повинно хвилювати і непокоїти. Тим часом ми не хочемо думати, а тільки прагнемо прекрасного, щоб одірватися від сірої повсякденності. Таким чином, мистецтво – а особливо музику – ми спростили до ролі пересічної прикраси…"

Спасибо господину Перфецкому за выложенный текст.
Несколько комменто-размышлений

Перфецький писал(а):
НІКОЛАУС ХАРНОНКУРТ
"Музика як мова звуків"

тепер уже не має вона для нас колишнього значення, лишаючись хіба що “милою оздобинкою”.

у меня вопрос к "аудитории": кто-нибудь видит в этом большую трагедию? Или может это только я столь "циничен"?
1. В чём негативизм той ситуации, что музыка - это только "милое оздобление"? Мне кажется, это уже немало.
2. Если есть люди, которые плачут на концертах (читай посты выше) - значит не всё так трагично, некоторая музыка для них является чем-то значительно большим, нежели орнамент повседневности.

Это скорее субъективное Lacrimoso Анонкура.

Перфецький писал(а):
Доходить вже до парадокса: ми відвернулися від сучасного мистецтва, бо воно нас непокоїть, але ж воно й повинно хвилювати і непокоїти.

Тоже непонятно, зачем современное искусство должно нас беспокоить, волновать?
Реальность современного среднестатистического европейца, имеющего всё и обложенного сплошными гаратиями, в принципе абсолютна спокойна, и он, мне так кажется, хочет созерцать, находить это спокойствие и в современной музыке.
Произведения нео музик вполне отвечают этим требованиям - чёткие конструктивные звуковые объекты, играющие красками, фактурами на расстоянии личной свободы слушателя. Их экспрессия довольно умозрительна и эмблематична, декларативна.
Как только произведение отклоняется от внегласных и оговоренных стандартов нео музик, оно приписывается к "нео-" и "пост-" направлениям, и объявляется нарушающим спокойствие старьём, т.к. всякие волнения Европа оставила в прошлом.

Волновать способна только музыка, написанная для волнения: барокко, поздний классицизм, (нео-) романтизм, экспрессионизм (на крайняк). Вот у нас в Миске как: если автор сознательно избегает концепции "волнения", то его произведение может вызвать волнение слушателя, но только уже потому, что последний не нашёл в современном опусе волнения-катарсиса или хотя бы "терцового кайфа"

Перфецький писал(а):Тим часом ми не хочемо думати, а тільки прагнемо прекрасного, щоб одірватися від сірої повсякденності.

Это, конечно же, страшное преступление с нашей стороны

Перфецький писал(а):НІКОЛАУС ХАРНОНКУРТ
"Музика як мова звуків"

дозволю собі в цій темі процитувати фрагмент з першого розділу вищевказаної книги - "Музика в нашому житті"

"Від середньовіччя до Французької революції музика була однією із найважливіших основ нашої культури та нашого життя. Її знання вважалося обов’язковою частиною загальної освіти. Тепер же музика є хіба що прикрасою, яка дозволяє заповнити пусті вечори відвідинами опери чи філармонії, прикрасити офіційні урочистості чи, ввімкнувши радіо, відігнати або оживити тишу домашньої самотності. Звідси той парадокс, що довкола звучить набагато більше музики, ніж будь-коли (оточує нас, далебі, без перерви), але тепер уже не має вона для нас колишнього значення, лишаючись хіба що “милою оздобинкою”.
Зараз переважають абсолютно інші цінності, ніж ті, що визнавалися людьми минулих століть. Скільки сили, терпіння та любові коштувало нашим попередникам будівництво святинь та соборів! – і як небагато уваги вони приділяли речам, що мали б служити зручнішому існуванню. Сучасна ж людина, як правило, з більшою увагою ставиться до авто чи літака, ніж до якихось там скрипок, вона більшого значення надає схемі електронного пристрою, аніж симфонії. Проте ціна, яку ми сплачуємо за теперішні зручності, зависока: нерозважливо позбавляємо життя інтенсивності задля принад комфорту, забуваючи про існування цінностей, втрата яких є незворотною. Докорінна зміна ролі музики тривала з постійно зростаючою швидкістю протягом двох останніх століть. Вона поєднувалася зі зміною ставлення до сучасної музики, та й до мистецтва взагалі: доки музика була істотною складовою життя, доти могла походити тільки з сучасності, ба, власне, була мовою, якою розповідалося те, що не вимовлялося словами, і зрозуміти її могли тільки сучасники. Вона змінювала людей – як слухачів, так і музикантів, створювалася щоразу наново – відповідно до існуючого способу життя і нових духовних потреб. (Чи не з тих же міркувань люди постійно зводять собі нові будинки та шиють новий одяг?). Давня ж музика, тобто попередніх поколінь, потім не могла бути і не була ні зрозумілою, ні вживаною. Лише інколи, за винятком оказій, викликала подив своєю майстерністю.
Коли музика вийшла з центру нашого життя, все змінилося: як прикраса вона має бути насамперед гарною. І в жодному випадку не повинна непокоїти або жахати. Сучасна музика не відповідає цим вимогам, бо – як і всі інші види мистецтва – є відображенням духовного стану, отже – сучасності. Якби ми прагнули чесно і без поблажливості проаналізувати наш духовний стан, то висновки спонукали б змінити наше життя, а відтак – були б невигідними. Доходить вже до парадокса: ми відвернулися від сучасного мистецтва, бо воно нас непокоїть, але ж воно й повинно хвилювати і непокоїти. Тим часом ми не хочемо думати, а тільки прагнемо прекрасного, щоб одірватися від сірої повсякденності. Таким чином, мистецтво – а особливо музику – ми спростили до ролі пересічної прикраси…"

мне трудно пока что-либо ответить на эту цитату,хотя бы потому,что она производит впечатление вырванной из контекста...ясно,что я не согласен с мнением Арнонкура,хотя бы потому,что тезис о том,что современное искусство будоражит и беспокоит,а современному человеку это не нужно,очень спорный...
во-первых,потому,что я не считаю,что элитарное совр.искусство,так называемый "авангард",стремится будоражить и беспокоить,мне кажется,наоборот--оно сознательно этого избегает...и поэтому превращается тоже в оздобление,только ьолее,что ли,элитарное,для посвященных
правда,современное искусство далеко не однородное,то его направление,которое напрямую продолжает традиции 18 и 19 века,действительно умеет потрясать,и в вышеприведенных постах я примеры приводил,могу еще назвать примеры--вот Шостакович,потом Шнитке,Уствольская,да вот Лунев(умеет он будоражить иногда!...) может,Арнонкур имел ввиду подобного типа музыку
но я согласен с Констмузиком в том,что музыка барокко,классицизма,романтизма не может быть просто оздоблением! эта музыка,призванная будоражить,потрясать,и т.д.! ведь ее слушают не только из-за "красивости"! не знаю,что имел ввиду Арнонкур...
и слушатель сегодня имеет большую потребность в такой музыке! и поэтому и слушают классику! и я считаю,что современная музыка сегодня тоже должна выполнять такие функции! я за "теорию аффектов" и за штурм унд дранг

Добавлено спустя 21 минуту 15 секунд:

мысли еще будут,уж очень интересную тему мы тут подняли...
вот еще предлагаю информацию к размышлению--очень важно выяснить,какая музыка может для вас быть фоновой,а какая нет..
для меня--вот Моцарт(несмотря на то,что мне часто приходилось играть этого автора на различных фуршетах именно в качестиве фоновой музыки)для меня фоновой музыкой быть не может! я не могу его не слушать внимательно,и меня страшно раздражает ситуация,когда я не могу его дослушать до конца.. а вот Штокхаузен--лично для меня в качестве фоновой музыки отличная находка,я часто включаю его или Булеза как фон,наряду с поп-музыкой,или минимализмом...
ну вот такой пример,хотелось бы услышать мнения по этому поводу

Я не буду вдаватися до подальшого цитування або переповідання своїми словами змісту книжки Н. Харнонкурта "Музика як мова звуків".
Книжка направду цікава та відкриває багато потрібних речей для глибшого осмислення професійної композиторської та виконавської діяльності в наш час.
Усім раджу її прочитати


А ось тут:
http://www.1tv.ru/pr/si=5756&fi=461
можна почути роздуми М. Плєтньова про теперішній стан в музичній культурі Росії (і не тільки).

ForesteR писал(а):вот еще предлагаю информацию к размышлению--очень важно выяснить,какая музыка может для вас быть фоновой,а какая нет..

Да тут всё предельно субъективно -- с одной стороны, и всё предельно объективно - с другой.
Разумеется, чем меньше смысло-содержания (эмоционального, интеллектуального и проч.) улавливает слушатель, тем более для него эта музыка фоновая -- это объективная сторона вопроса.
Субъективная -- каждый находит своё количество смысло-содержания в музыке Моцарта, Штокхаузена, Райха и проч. Я уверен, что есть люди, получающие истиное интеллектуально-эмоциональное наслаждение от постижения конструкций Штокхаузена, ибо улавливают там смыслы, созерцают события). Также существует куча людей, которые хлещут шампанское, зажёвывая бутербродом с икрой под музыку Моцарта (да ещё при этом успевают сплетничать и обсуждать "трансцендентальные" вопросы бытия, как это обычно бывает на фуршетах)

Перфецький писал(а):Я не буду вдаватися до подальшого цитування або переповідання своїми словами змісту книжки Н. Харнонкурта "Музика як мова звуків".
Книжка направду цікава та відкриває багато потрібних речей для глибшого осмислення професійної композиторської та виконавської діяльності в наш час.
Усім раджу її прочитати


А ось тут:
http://www.1tv.ru/pr/si=5756&fi=461
можна почути роздуми М. Плєтньова про теперішній стан в музичній культурі Росії (і не тільки).

з задоволенням прочитаю книжку,тільки де ж би її узяти?
а передачу з Плетньовим ми вже обговорювали на форумі...

Добавлено спустя 21 минуту 27 секунд:

konstmusic писал(а):Разумеется, чем меньше смысло-содержания (эмоционального, интеллектуального и проч.) улавливает слушатель, тем более для него эта музыка фоновая -

согласен,что все очень субъективно,тем не менее--важно еще,что вложил композитор,вот Штокхаузен ведь избегает эмоциональности в своей музыке,не так ведь?...слушатель может стараться наполнить слышимое эмоциональностью(вот как я всегда стараюсь ...),но в некоторых случаях это особенно тяжело...созерцать конструкции? да,интересно...но некоторое время...
вот как красивый дизайн--можно,конечно,целенаправленно созерцать,но насущной необходимости делать это концентрированно и длительное время нет,а вот "Подсолнухи" ван Гога не можешь не-концентрированно,не-длительное время не смотреть,ибо они затягиваеют в свое поле энергетическое,и ты испытываешь потрясение,даже помимо своей воли
вот почему я от "Подсолнухов" получил эмоциональное потрясение,а от музыки Штокхаузена нет?...проблема во мне?...

з задоволенням прочитаю книжку,тільки де ж би її узяти?

В читальному залі. Бібліотека - дуже корисна річ, навіть для віолончелістів-композиторів

konstmusic писал(а):

Перфецький писал(а):
НІКОЛАУС ХАРНОНКУРТ
"Музика як мова звуків"

тепер уже не має вона для нас колишнього значення, лишаючись хіба що “милою оздобинкою”.

у меня вопрос к "аудитории": кто-нибудь видит в этом большую трагедию? Или может это только я столь "циничен"?
1. В чём негативизм той ситуации, что музыка - это только "милое оздобление"? Мне кажется, это уже немало.
2. Если есть люди, которые плачут на концертах (читай посты выше) - значит не всё так трагично, некоторая музыка для них является чем-то значительно большим, нежели орнамент повседневности.

"Мила оздобинка" – это, мне кажется, пессиместический взгляд. Тут же напрашивается вопрос: а автор книги проводил исследование мнений, опросы и т.п., что излагает такие выводы? А может, многие втихаря и слушают и очень ценят акад. музыку, но никому не говорят, чтоб чего, например, не подумали. Вряд ли кто-то проверял.
Потом, если все-таки и принять тезу "мила оздобинка" – то стоит найти тут ключевое слово (как тут уже стало модным говорить ). Так вот, ключевое и важное слово тут – "мила". Если брать совсем оптимистический взгляд при вероятном развитие этого словосочетания, то выйдет такая цепочка: музыка – это оздобинка милая–> красивая–> великолепная–> необходимая. И основания для такого оптимизма есть.
Со всех углов звучит попса, что говорит о ее большой популярности и необходимости. Но стоит подумать, как сейчас на эту попсу влияет серьезная музыка. Вспомним бесчисленные симфонические оркестры, которых все чаще приглашают на сольники и те только поп-артисты; пока единичные, но громкие массовые акции с академ. шедеврами (Кармина Бурана на Спивочем поле, например). Пусть это и не настоящее искусство в чистом виде, но все же какое-то приближение к нему, его открытие в виде доступном. А такое чисто попсовое мероприятие – Евровидение! В этом году там была целая орда исполнителей со скрипками, виолончелями, и многих из них оценили и признали.
Так что необходимой классика может стать, как века назад. Есть разные пути, среди них и пути с тупиками, но вот сейчас акад. музыка с ее культурой проникает в широкие массы через ее же вражескую попсу.

ForesteR писал(а):з задоволенням прочитаю книжку,тільки де ж би її узяти?

Она еще совсем недавно продавалась в консерватории в комнатке напротив столовой. Еще видел ее в продаже в киоске музучилища. Ну, и библиотека в конце-концов (честно говоря, не имею возможности, да и не люблю читать в библиотеке, потому предпочитаю все тащить на дом).

спасибо,обязательно поищу эту книжку,тем более что Николаус Арнонкур--один из величайших дирижеров современности(кстати,цитата ,приведенная уважаемым Перфецьким,удивила меня вот еще чем--Арнонкур известен ведь как один из пионеров так называемого "аутентизма "в исполнительстве,то есть старинной музыкой он занимался очень много и углубленно,а вот про его исполнения современной музыки я ничего не слышал...просветите меня,если я ошибаюсь)

Добавлено спустя 23 минуты 24 секунды:

konstmusic писал(а):

ForesteR писал(а):вот еще предлагаю информацию к размышлению--очень важно выяснить,какая музыка может для вас быть фоновой,а какая нет..

Да тут всё предельно субъективно -- с одной стороны, и всё предельно объективно - с другой.
Разумеется, чем меньше смысло-содержания (эмоционального, интеллектуального и проч.) улавливает слушатель, тем более для него эта музыка фоновая -- это объективная сторона вопроса.
Субъективная -- каждый находит своё количество смысло-содержания в музыке Моцарта, Штокхаузена, Райха и проч. Я уверен, что есть люди, получающие истиное интеллектуально-эмоциональное наслаждение от постижения конструкций Штокхаузена, ибо улавливают там смыслы, созерцают события).

в даном контексте вспомнилась мне беседа с известным киевским пианистом--пропагандистом совр.музыки,она происходила после киевского исполнения Камерного концерта Лигети
я высказал мнение,что,дескать,это музыка на самом деле очень эмоциональна,по крайней мере,во второй части--чувственность там просто прет!...на что был такой ответ,мол,да ты что!,да ты нифига в совр.муз.не разбираешься,да нет там никакой чувственности,там чистая математика,и проч.
то есть,я своего собеседника покоробил,и,даже можна сказать,оскорбил предположением,что Камерный концерт Лигети,на самом то деле--музыка очень чувственная...
но я то и дальше уверен,что во второй части чувственность бьет через край(одно соло английского рожка чего стоит!...)

тем более что Николаус Арнонкур--один из величайших дирижеров современности(кстати,цитата ,приведенная уважаемым Перфецьким,удивила меня вот еще чем--Арнонкур известен ведь как один из пионеров так называемого "аутентизма "в исполнительстве,то есть старинной музыкой он занимался очень много и углубленно,а вот про его исполнения современной музыки я ничего не слышал...просветите меня,если я ошибаюсь)

Уся справа в тому, ForesteR, що європейська традиція сучасної музичної освіти не проводить грубої відділяючої лінії між музикою, написаною раніше (тобто, як ми звикли її узагальнюючи називати "класикою"), та музикою нашого часу - тобто сучасною академічною. Це я зрозумів і переконався в цьому особисто в часі свого короткого перебування в грацівському "Universität für Musik und darstellende Kunst". На лекціях з аналізу музформ, з гармонії чи історії музичних стилів паралельно можуть розглядатися твори скажімо Моцарта та Веберна. І роблять вони це не для того, щоб показати що і як у кого краще, зрозуміліше і геніальніше. Ні. Це робиться для того, щоб показати, що уся історія європейської музики йде одним шляхом розвитку і що якби не було в свій час Моцарта, то швидше за все не було би і Веберна.

До чого я це веду... До того, що дійсно, Харнонкурт в основному відомий (більшості з нас відомий) як великий спеціаліст в галузі старовинної музики. Однак це не забирає у нього право та свободу професійно роздумувати про музику теперішньої доби і проводити паралелі між тим, яку роль відігравала музика скажімо в добу ренесансу та яку роль вона відіграє в наш час. Крім того він не має комплексу "іншовартості" і сміливо береться за власні трактовки симфоній Шуберта, вальсів та польок Й. Штрауса, творів Мендельсона, Стравінського та Гершвіна. І повірте - це робиться на найвищому професійно-мистецькому рівні.