17-го сентября 2006г. ушла из жизни Екатерина Михайловна Берденникова. Вспомним о ней...

Здається, ми в неї були першою групою теоретиків, разом з Оленою Сергіївною Зінькевич КМ читала у нас три семестри історію російської музики, хоч аспірантуру закінчувала і захищаась на іншій кафедрі, по Й.С. Баху у Ніни Олександрівни Герасимової-Персидської.

Молода - і завжди спокійна і доброму настрої. Нас це трохи дивувало. Чесно, хотілося гостріше і емоційніше.

На останньому екзамені залишалася спокійною але якоюсь зовсім непохитною у власних переконаннях. На співвідношенні символіки Dies irae і знаменного розспіву моя відповідь застрягла на годину.

Потім ще був екзамен з критики, в цьому відношені КМ була свого роду опозицією до кафедри, на якій працювала, бо відчувалося, що не приймала багато чого в наших роботах, хоча не дискутувала. Просто казала: "Мабуть, можна і так". Кажуть, що в так очікуваному підручнику з критики буде багато її робіт.

Але найбільше мені запамятався смішний епізод під час захистів. КМ рецензувала диплом про "іспанського" Глінку Марини Сугак, випускниці (а тепер аспірантки) Сергія Віталійовича Тишка. Це була фантастична рецензія, але одна деталь в ній просто "добила" зал. Марина була чи не єдиною, хто склав до диплому іменний покажчик. Точних цифр не памятаю, але КМ не полінувалася порахувати, що Сергій Георгійович Мамаєв згаданий в дипломі 160 разів, а науковий керівник Сергій Віталійович - все-таки 161 раз (Мамаєв і Тишко якраз видали другий, німецький том коментарів до Записок Глінки - одну з найфантастичніших книжок у всьому українському музикознавстві). От така була її критика: дуже влучна і одночасно дуже гуманна, бо дозволяла звичайні людські слабкості.

І з того мменту памятаю лише добрий гумор КМ - на захистах, квітневих конференціях і просто в розмовах.

Ще й тому дуже важко було повірити в те, що чомусь сталося...