нарешті, надибала пречудову американську імперіалістично-музичну газету (раніше за читання там хотіли гроші).

замітки є фантастичні: компетентні і прості, без заносів. але і теми для заміток які! повне зібрання творів Сібуліуса на 70 дисках, остання прем'єра Байройтського фестивалю і т. п.

див, наприклад
http://www.nytimes.com/2007/08/30/arts/ ... ref=slogin
або просто відкривайте http://www.nytimes.com і вперед в музику

особливу увагу прошу звернути на прибамбаси сайту: до текстів іноді додається запис, є різні контекстуальні посилання і т. п.
окрема увага - на кількість авторів в одній тільки музиці

коротше, треба з цією газеткою розібратися. може й щось для внутрішньо-форумчанського вжитку поперекладати, щоб і чужого не цуратись, як давно радила шановна Ірена Стецура

насолоджуйтеся)

Клааааас!!! Я дуже рада, що знайшлася в интернеті НЙТ! Бо тепер можемо на власні очі побачити те, про що писала пані Ірена Стецура і про що ми вели розмову на початку року у темі " в чем задача муз.критики?".

Бука писал(а):Можете мені повірити на слово: добре там, де нас нема
По-перше, армію критиків вузької спеціалізації не годує жодне видання Росії чи Заходу.

А вже зовсім від себе додам, що західні інформаційні замітки про культуру зовсім не кращі за наші - там так само у тридцяти газетах переказують зміст опери, додаючи пару загальних речень - і це не в анонсах, а в рецензіях.
Щодо публікацій Ірени Стецури в ДТ, то це чистої води агітаційна публіцистика. Я розумію, що вона, мабуть, потрібна людям, але сама таких текстів не люблю, не вмію і ні за які гроші не хочу писати.

Я тоді здивувалася, а тепер вітаю у Вашій особі прихильницю західної музичної критики з усіма ознаками палкого захвату.

просто НЙТ - це виняток. так я думаю) і це все-таки американська газета (до того я мала тісне спілкування лише з європейськими), а Нью-Йорк - це навіть і не Гамерика. це більше ніж)

Окрім НЙТ ще є британська газета guardian(.co.uk) яка має хорошу сторінку на тему класичної музики. Критика буває часом досить зубатою і безжалісною. Виступи виконавців оцінюються за 5-бальною шкалою.

От один із зразків кусючої критики:

Despite his argument that "we've lost all sense of how radical" the symphony is, he offered an interpretation that was not radical enough. His keenest insights were reserved for the Andante, which frequently sounded as if a posh minuet were being pulled into proximity with a proletarian ländler. Elsewhere, there was too little revolutionary fire.

http://www.guardian.co.uk/music/2008/jul/30/proms