http://www.kommersant.ua/application.ht ... ueid=42188

Саулюс Сондецкис в Национальной филармонии

Литовского дирижера Саулюса Сондецкиса не назовешь редким гостем в Киеве. Он любил приезжать на Украину с концертами и тогда, когда только создал в 1960 году свой знаменитый Литовский камерный оркестр, и тогда, когда в середине 1990-х фактически перенес свою деятельность в Россию, организовав собственные коллективы в Москве и Санкт-Петербурге. Неистребимая потребность в созидании у дирижера, похоже, в крови (свой первый оркестр он собрал в конце 1940-х, работая в музыкальной школе), а энергии музыканта, учитывая его весьма почтенный возраст, могут позавидовать многие его коллеги.
В Киеве у бывшего скрипача Саулюса Сондецкиса множество друзей, но самые теплые и прочные отношения сложились с Богодаром Которовичем, который несколько лет назад, как и его старый товарищ, поменял скрипку на дирижерскую палочку, создав ансамбль "Киевские солисты". Впрочем, на этот раз господин Сондецкис будет управлять не этим молодым камерным коллективом, с которым, кстати, успел подготовить не одну программу, а солидным и заслуженным Национальным симфоническим оркестром Украины. В программу, приуроченную к 210-летию со дня рождения Франца Шуберта, включены Увертюра к пьесе Вильгельмины фон Чези "Розамунда", Концертштюк для скрипки с оркестром и Девятая симфония австрийского композитора. Сольную партию в Концертштюке исполнит Мирослава Которович. В свой прошлый приезд в Киев господин Сондецкис, наблюдая, как молодая скрипачка с успехом подменяет отца на посту дирижера ансамбля, пожелал ей все же не оставлять пока скрипку.
Национальная филармония Украины / 17 (19.00)

http://www.ut.net.ua/art/169/0/383/

Заклинач оркестрів
Литовський маестро Саулюс Сондецкіс чужому монастиреві власний устав не нав’язує
Іван Лютий

Київський виступ Саулюса Сондецкіса в музичних колах столиці викликав подвійний ажіотаж. Перша хвиля прокотилася ще до концерту, присвяченого 210-річчю Франца Шуберта. Анонсовану спочатку Дев'яту симфонію в афішах замінила Сьома. Представники музичної громадськості з переходом на підвищені тони буквально скрізь сперечалися, скільки у Шуберта насправді є симфоній, і що спонукало диригента зробити несподівану заміну в програмі. Виявилося, що йдеться про один і той самий твір, який віднедавна в усьому цивілізованому світі взагалі прийнято вважати симфонією Восьмою та останньою.
Серйозніше потрясіння викликав сам концерт – три номери з музики до п'єси Вільгельміни фон Шезі «Розамунда, княгиня Кіпрська», лаконічний Концертштюк для скрипки з оркестром і та сама Сьома-Восьма-Дев'ята. Розгорнута і прекрасна повість про те, як романтик Шуберт по краплині вичавлював із себе класициста Бетховена, живучи з ним в одному місті. І, принаймні, в цій симфонії піднявся до бетховенських масштабів та амбіцій.

Але найбільше вразило те, як ця історія була розказана. Сондецкіс, котрий левову частку свого життя присвятив роботі з камерними колективами, виявився справжнім деміургом у стосунках зі складнішим організмом – Національним симфонічним оркестром України. Ось чого не скажеш про інших його знаменитих побратимів: ані Володимир Співаков за пультом Національного філармонічного оркестру, ані Юрій Башмет з «Новою Росією» не дали відчуття тієї єдності та порозуміння, якого вони досягли зі своїми «Віртуозами» та «Солістами».

Працюючи на чужій території, литовець завжди точно знає, що він встигне зробити за відпущену йому кількість репетицій, а чого не встигне: маестро не зараховує себе до диригентів, які з чужим оркестром починають докорінно змінювати звучання та здійснювати революції. Він упевнено приступає до своєї роботи, прищеплюючи необхідні відсотки якості й заряджаючи всіх навколо дивною упевненістю, що справжня музика – дана нам у відчуттях об'єктивна реальність. І примушує радіти за український колектив, здатний, нехай на один вечір, але знайти альтернативу самому собі – такому рідному, улюбленому, звичному. І в цій здібності до самооновлення виявити завидний потенціал.
Саулюсу Сондецкісу за життя вже багато разів варто було встановити пам'ятник. Наприклад, за те, що півстоліття тому очолив оркестр Вільнюської школи мистецтв імені Чюрльоніса. Або за те, що він 1960 року створив Литовський камерний оркестр – один із кращих струнних колективів планети. А в середині 1990-х не дав піти в небуття оркестру Державного Ермітажу Санкт-Петербурга. Саме з його легкої руки по світу почав мандрувати оркестр-супутник скрипаля Ґідона Кремера «Кремерата Балтика». Немало зробив маестро й для становлення «Київських солістів» Богодара Которовича.

У Радянському Союзі цей музикант був синонімом литовської культури. Разом з еталонними артистами інших республік його було показово піднято на щит радянською ідеологічною системою. Втім, суперництво між різними гілками влади одного разу ледь не коштували йому участі в конкурсі Герберта фон Караяна в Західному Берліні, де 1976-го Литовський камерний оркестр отримав Золоту медаль. Ім'я литовського диригента у багатьох шанувальників вперто асоціюється з постатями найяскравіших тогочасних солістів. Напевно, простіше назвати тих, хто з Сондецкісом тоді не виступав. Так само, як і перерахувати твори сучасних композиторів, які він не виконував. Завдяки йому світові стали відомі Альфред Шнітке і Арво Пярт.

Можливо, в тій всесоюзній популярності й заховано причини трагічної ситуації, що склалася навколо диригента після отримання Литвою незалежності й досягла апогею в червні 2004-го. Коли «незручного» диригента було вигнано з Вільнюської філармонії, а замість його колективу був сформований новий – з біографією маестро, але вже без його прізвища. Та новина умить облетіла музичний світ. У Санкт-Петербурзі метру надали титул почесного професора консерваторії, а Владімір Співаков запропонував стати головним запрошеним диригентом «Віртуозів Москви». Справжньою сенсацією у квітні 2006 року став ювілейний вечір у Великому залі Московської консерваторії, присвячений 50-річчю диригентської діяльності Сондецкіса: тоді на сцену, об'єднавшись з «Віртуозами», вийшов їхній оркестр-антагоніст – «Солісти Москви» Юрія Башмета.