Была на Ботвинове с госоркестром в декабре. Все бы ничего, только он не мог одолеть Рахманиновский 4-й. А в "Коммерсанте" написано, что его забивал оркестр, правда, при том в сторону дирижера сделано пару сомнительных реверансов: "не знающая границ эмоциональность дирижера накрыла волной утонченное мастерство господина Ботвинова" и "дирижер, в силу своего темперамента и дарования не привыкший быть на вторых ролях".


Дальше. Оваций, о которых пишет автор, не было ("пианиста длительными овациями публика принудила к одному бису"), а тут - правда: "но "Картинкам с выставки" аплодировала стоя, с криками "Браво, Сиренко!". "

Здесь физиологическое наблюдение.
"Особенно эффектными оказались частые смены мягкого туше во второй части произведения на игру "рогатой" кистью, когда звук из клавиатуры рояля извлекается выпрямленными напряженными пальцами. "
А здесь - "глубина".
"Пианист брал публику крепко проработанными деталями, однако навязчивым оптимистическим настроением, в которое Рахманинов со всеми невротическими колебаниями и сомнениями явно не вписывался, оркестр все же выиграл у пианиста. Что едва ли стоит ставить ему в заслугу. "

Автор не то чтобы хотела обидеть оркестр. Она хотела "поддержать" солиста, который "единственный украинский пианист, чьим гастрольным графиком распоряжается известное западноевропейское агентство "Ханс Адлер".
Стабильность солиста - дело хрупкое. Конечно, радостно, что мы поддерживаем свое, украинское, тем более, что Национальный стерпит, конечно, выдюжает "критику", НО!!!
Факт того, что Сиренко - великолепный аккомпаниатор, признают ВСЕ солисты, с ним игравшие. И только он мог так ловить Ботвинова в финале.

Почну з того, що повідомлення зовсім не по темі "піаніст Ботвинов", а, наприклад, могло б називатися "Апологія Національного симфонічного" чи "Моя відповідь Коммерсанту". Зразу видно, що редактором не працюєте

Я зовсім не згодна з підсумками року в "Дзеркалі тижня", де Валентина Серікова назвала виступ Олексія Ботвинова одною з трьох найпомітніших подій року (я взагалі не згодна з тими підсумками, і стосовно "Жінок Моцарта" в театрі "Колесо", і про "Оркестр" в "Сузір'ї"). Я не згодна з тим, що цей концерт був концертом піаніста, а не оркестра. Але Ботвинов грав добре і дуже точно і дуже по-свіжому. З Рахманіновим він впорався від початку і до кінця. Більше того, він протягом всього концерту постійно дивився на диригента, і це було дуже помітно. Як і те, що звуковий баланс не був на його користь.

Овації - слизька тема, бо філармонічна пібліка влаштовує їх майже всім без винятку. Після Рахманінова вони були, хоч очевидно, що в Сіренка в той вечір в залі було більше щирих друзів (не забувайте, він грав вдома, а піаніст в гостях). Одні й ті самі люди (точніше, людина) після кожного твору кричала "Браво, Сіренко". Ви ж самі знаєте, як такі люди називаються в оперному театрі

Тепер про фізіологію. У виконавстві є деталі, за якими можна майже напевне визначити школу піаніста. Сама колись закінчувала фортепіанний факультет в класі піаністки, яка вчилась в Одеській консерваторії в класі Могилевської (у кого вчився Ботвинов, на жаль, не знаю). А вона таким деталям постановки надавала великого значення, бо вони, ці деталі постановки руки, - не просто фізіологія, а техніка і певне забарвлення звуку.

А про "ловити" - це зі всіма буває. Якби Ви були на концерті, де нетверезий Віардо грав з Дядюрою концерт Моцарта, то отримали б ще не таке задоволення

А Національний симфонічний не треба захищати від рецензентів. Сіренко видатний музикант, і це, здається, очевидно для всіх. Оркестр треба захистити від музікантів, які в ньому грають. Бо давати такий результат при такому диригенті - це треба вміти

Оригінал тексту, який так прикло вразив Хорилу, тут

http://commersant.ua/doc.html?DocID=729 ... ueId=35793

Оркестр повторил связку Уолта Диснея

Алексей Ботвинов и оркестр Национальной филармонии под управлением Николая Дядюры дали совместный концерт в Колонном зале им. Лысенко, исполнив широко известные, но нечасто звучащие со столичной сцены произведения.

Одессит Ботвинов, выступающий в основном за рубежом,— один из наиболее желанных гостей Киева. Тем не менее бывает он здесь редко: последний концерт пианист отыграл с Национальным симфоническим оркестром год назад после почти семилетней паузы. Тогда Ботвинов сосредоточил свои силы на Четвертом фортепианном концерте Сергея Рахманинова, теперь — на Первом концерте Иоганнеса Брамса. Впрочем, в оба приезда выступления пианиста составили лишь часть программы, предоставив остальную часть вечера в распоряжение оркестра.

Прочно осевший в репертуаре Ботвинова Первый концерт Брамса нечто среднее между стилями двух горячо любимых им композиторов — Себастьяна Баха и Сергея Рахманинова. Выкристаллизовавшаяся трактовка этого произведения одесским пианистом отличается выпуклостью интонаций и вдумчивостью звучания. Вместе с тем в этот вечер отточенный замысел сочетался с равнодушным отношением Ботвинова к технической стороне процесса: красота музыкальной мысли соседствовала с неаккуратностью исполнения аккордовых последовательностей и мелких пассажей. Но с тонким пониманием был проведен диалог солиста с оркестром. Дружественная по отношению к музыкантам партитура, где тембры все время подставляют друг другу плечо, страхуя солирующие инструменты от неожиданностей, лишь однажды устроила музыкантам ловушку, увлекая их в стремительном беге эпизода фугато. Однако в целом оркестр вел себя более чем достойно, не пытаясь заглушить рояль и оттеняя его звучание стройной ансамблевой вертикалью.

Второе отделение включало в себя два оркестровых произведения, когда-то уже соседствовавших в знаменитой «Фантазии» Уолта Диснея. Самый знаменитый сегмент мультфильма — «Ученик чародея» со звуковым рядом из одноименного скерцо француза Поля Дюка на сюжет стихотворения Иоганна Гете — навсегда закрепил за музыкальным творением композитора Дюка смешной образ Микки Мауса в расшитом звездами колпаке и строй шагающих с ведрами оживших мётел. Филармонический оркестр воссоздал эту картину, выразительно трактуя музыкальные жесты, зашифрованные в нотных комбинациях, и правильно выстроив многоступенчатую партитуру. Еще большей удачей оркестра и дирижера можно назвать произведение, завершившее вечер,— сюиту из музыки к балету «Жар-птица» Игоря Стравинского. Удивительные тембры и мелодии сюиты, породившие у художников диснеевской студии фантастические образы творящей материи (зеленого сгустка с женским лицом) и разрушающей силы (клокочущего дыма с мужскими чертами), звучали свежо и празднично.

Каждое отделение концерта было принято бурными овациями, которые подтвердили их равноценность, а программа вечера наверняка останется в памяти праздничным событием зимнего музыкального сезона.

Автор: Любовь МОРОЗОВА
29.01.2008 № 15(778)
http://www.eizvestia/com/soc/full/30949

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3230/a ... 62512.html

Міккі Маус відправив Брамса в нокаут
на сцені Київської філармонії

У Колонній залі імені Лисенка Національної філармонії минулої п'ятниці виступив Олексій Ботвинов. Титулований піаніст, що гастролює по всьому світові, на концерті попрацював на розігріві, надавши змогу філармонійному оркестрові під керівництвом Миколи Дядюри добре розім'ятися перед другим відділенням.

Судячи з ажіотажу, свідками якого кияни були два роки тому під час попереднього візиту цюріхсько-одеського піаніста, цього разу подбати про квитки на концерт Олексія Ботвинова треба було бодай за місяць. А втім, публіки, на диво, ледь вистачило, аби заповнити середню частину філармонійної зали. Та й Ботвинова, як здавалося вже за годину по закінченні концерту, наче й не було зовсім. Натомість згадувалося інше — музика Поля Дюка та Ігоря Стравінського й атмосфера солодкої казки, в яку занурили слухачів Дюкове скерцо “Учень чарівника” і знаменита “Жар-птиця” Стравінського.


Але ж про все по порядку. Уже з поєднання у програмі імен Йоганеса Брамса та Ігоря Стравінського випливало, що або Симфонічний оркестр філармонії під керівництвом Миколи Дядюри явить диво і знайде між класиками щось спільне, або хтось із них змушений буде потерпати від такого сусідства. Дива не сталося, ось тільки мало хто очікував, що потерпати доведеться саме великому австрійцю, якого грав не хто інший, як Олексій Ботвинов.


Звісно, не про те йдеться, що Брамс піаністові не піддався. Легато в мелодіях, октавні вихори, фірмові брамсівські “м’язисті” акорди — усе те виконано (щоправда, не завжди технічно бездоганно) з очевидною легкістю й невимушеністю. Здавалося, піаніст цей твір міг би зіграти навіть із заплющеними очима. Додаймо до чеснот виконавця ще й ритм — надзвичайно чіткий, майже годинниковий; наче пульс цілого симфонічного оркестру бився не за диригентською волею, а саме за його, ботвиновською. До особливостей інтерпретації піаністом Брамса хотілося дібрати ще щось на зразок суто балетної метафори, як “живопис у русі” чи “рух у живописі”. Звісно, данина унікальному відчуттю ритму цього музиканта, а разом з тим і його оригінальній музичній біографії, пов’язаній з досвідом гри у цюріхському балеті.


Аж ось після антракту вистачило кількох перших тактів скерцо Дюка “Учень чарівника” (до слова, мелодії цього твору чимало хто знає завдяки диснеївським мультфільмам про Міккі Мауса), щоб від філософствувань австрійського класика у пам’яті не залишилося й сліду. Яка там філософська лірика, коли увагою публіки враз заволоділи всілякі веселі та чудернацькі персонажі “Учня чарівника”, а далі “Жар-птиці”. Тут вам соло контр-фагота з його низьким неповоротким тембром, там ксилофон танцює на першому плані, на зміну йому — гобой, далі флейти, а після тихесенького тремоло струнних обов’язково очікуй якогось гучного “бум!” в ударних. А коли вже вступають арфи та віолончелі, зрозуміло, тут з’являється сама Жар-птиця. Микола Дядюра, принаймні, вміє не тільки її бачити, а ще й намалювати в повітрі рухами своєї палички.
Олеся НАЙДЮК спеціально для “Хрещатика”

http://www.zn.ua/3000/3680/64339/
Концерт для фортепиано с грозой, облаками и звездами в озере
Автор: Марианна ГОНЧАРОВА

http://www.zn.ua/1000/1550/65905/
Уроки кризиса
Автор: Алексей БОТВИНОВ (лауреат международных конкурсов пианистов им. Рахманинова, Баха, Шумана, заслуженный артист Украины
------------------------
Это любопытно

Ботвинову ЗН приглянулась.
Кстати, предыдущая статья о нем (см. выше на пост) вызвала такое количество отзывов - будто Вергелис написал.